Сторінка
1
Активи комерційного банку поділяють на чотири основні категорії: готівка та прирівняні до неї кошти, цінні папери, кредити, основні засоби та інші активи. Як і структура пасивів, структура активів банку значною мірою обумовлюється економічною ситуацією в країні, репутацією банку, стратегією, яку він намагається реалізувати на ринку, та специфікою менеджменту. В цілому структура банківських активів така. Готівка та прирівняні до неї високоліквідні активи становлять 5—10% загальної суми активів; інвестиції в цінні папери — 5—25%; кредитний портфель — 50—80% усіх активів. Частка основних засобів у загальній сумі активів незначна і становить 3—6%.
Готівку та інші високоліквідні активи називають первинними резервами банку і використовують насамперед для забезпечення потреб у готівці при вилученні депозитів чи наданні позик. До цієї категорії активів належать готівка, банківські метали, кошти на коррахунках у інших банках (рахунки "ностро") та в центральному банку, готівка в процесі інкасації, резерви в центральному банку. Банки намагаються тримати обсяг найліквідніших активів на мінімальному рівні для забезпечення потреб у ліквідних коштах і вимог центрального банку, оскільки такі активи, як правило, неприбуткові або приносять незначний дохід.
Цінні папери банку поділяють на ліквідні цінні папери, призначені для перепродажу, та інвестиційні цінні папери, що придбаваються банком для подальшого володіння ними. Ліквідні цінні папери називають вторинними резервами і використовують переважно для отримання доходу від їх перепродажу та для забезпечення ліквідності банку. При формуванні портфеля ліквідних цінних паперів банки часто надають перевагу державним борговим зобов'язанням як найменш ризиковим та найбільш ліквідним. Інвестиційні цінні папери призначаються для отримання доходу від володіння ними і є менш ліквідними і більш прибутковими, ніж цінні папери, що призначені для перепродажу.
Кредитний портфель банку становить більшу частину активів і приносить більшу частину доходу банківській установі. Кредити банку є тими активами, ринкова вартість яких найважче піддається оцінюванню. Неправильне визначення ринкової вартості кредитів та якості кредитного портфеля призводить до формування резервів, неадекватних реальній якості кредитів і до завищення або заниження величини власного капіталу банку. Визначення ринкової вартості активів банку полегшують сек'юритизація та розвиток вторинного ринку кредитів. Відповідно полегшується і визначення реальної величини власного капіталу банку.
З метою кращої оцінки діяльності банку кредити, що надаються банком, поділяють на:
• короткострокові кредити терміном до 180 днів для фінансування торгівлі;
• короткострокові кредити для фінансування товарно-матеріальних запасів та дебіторської заборгованості терміном до одного року;
• середньострокові позики для фінансування капітальних вкладень в обладнання та устаткування;
• довгострокові кредити, забезпечені нерухомістю. Короткострокові кредити терміном до 180 днів поділяють також на кредити до 1 міс., від 1 до 3 міс. та від 3 до 6 міс.
Основні засоби та інші активи — група активів, що становить незначну за обсягом, але важливу групу активів банку. Основні засоби: будівлі, споруди, обладнання є необхідними передумовами для ведення банківської діяльності. Так само необхідними і важливими для успішної діяльності банку є інші матеріальні та нематеріальні активи: ліцензії, системи обробки, збереження та захисту інформації, системи автоматизації бухгалтерського обліку та ін.
Крім поділу на основні групи, активи банку поділяють за рівнем дохідності, ступенем ліквідності та за ступенем ризику. Такий поділ є важливим як сам по собі, так і для визначення основних показників діяльності банку — ліквідності, адекватності капіталу та тих, що характеризують якість активів.
Найбільш ліквідними активами банку є готівка та прирівняні до неї кошти. Менш ліквідними активами виступають ліквідні цінні папери та короткострокові кредити, надані іншим банкам. Саме ці групи активів входять до первинних та вторинних резервів банку і визначають рівень його ліквідності. Ще нижчий рівень ліквідності мають інвестиційний та кредитний портфелі банку. Найменш ліквідними вважають основні засоби та нематеріальні активи. Причому нематеріальні активи банку як активи, що часто мають нульову ринкову вартість, як правило, не враховуються при оцінюванні чистих активів та власного капіталу банку.
Поділ активів за ступенем ризику здійснюють для того, щоб банк міг сформувати достатній за величиною власний капітал та резерви на покриття можливих втрат за ризиковими активами. Формування власного капіталу та резервів без урахування ступеня ризику активів може призвести у разі надлишкових резервів до неефективного використання ресурсів банку, у разі недостатніх резервів — до втрат, які банк не зможе поглинути, та до банкрутства. Для активів різного ступеня ризику встановлюються коефіцієнти ризику від 0 для безризикових активів до 1 для активів з максимальним ступенем ризику. Як правило, виділяють п'ять груп активів з коефіцієнтами ризику 0; 0,05; 0,2; 0,5 та 1. Класифікація активів за ступенем ризику різна для банків, які функціонують у різних економічних умовах та різному законодавчому оточенні. Так, у країнах з розвиненою ринковою економікою вкладення в загальнодержавні боргові зобов'язання, як правило, мають коефіцієнт ризику 0. У країнах з перехідною економікою вкладення в державні боргові зобов'язання можуть вважатись безризиковими чи ризиковими залежно від ситуації на національному фінансовому ринку. Ступені ризику активів вітчизняних банків встановлюються згідно з Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків.
Завантажити реферат