Сторінка
1
Угода про охоронні заходи
Угода про охоронні заходи мала на меті узгодити дискримінаційні заходи "сірої зони" (gray area measures) з принципами і правилами ГАТТ. Такі заходи називаються заходами "сірої зони", бо вони не були ні законними (тоді б вони були білими), ні незаконними (тоді б вони були чорними), а займали проміжне, не зовсім визначене становище.
Заходи "сірої зони" були відомі як "добровільні обмеження експорту" (voluntary export restraints) і "впорядковані маркетингові домовленості" (orderly marketing arrangements). Вони означали, що на вимогу країн-імпортерів країни-експортери "добровільно" обмежували свій експорт до обумовлених лімітів (agreed limits). Такими заходами придушувалась конкуренція між національними та імпортованими товарами. Охоронні заходи вживалися не на загальній, а на вибірковій основі. Передбачалося, що заходи мають припинитися до 1 січня 1999 р.
У тому разі, якщо імпорт певного продукту набув загрозливих для національної промисловості масштабів, країні дозволяється вживати охоронних заходів упродовж тимчасового періоду для обмеження імпорту.
Перед вжиттям таких заходів потрібно здійснити розслідування. Як правило, воно виконується за зверненням виробників. Охоронні заходи не вживаються, якщо проблеми національної промисловості спричинені факторами, що не стосуються імпортованих товарів. Заходи мають сприяти структурному пристосуванню (structural adjustment) галузей промисловості і конкуренції на міжнародних ринках. Пристосування, зокрема, передбачає впровадження передової техніки і технології, а також раціоналізацію виробництва.
Охоронні заходи здійснюються за допомогою підвищення тарифів або запровадження кількісних обмежень. Вибір заходу залежить від компетентного органу, що здійснює розслідування. Загальна квота може розподілятися між країнами-постачальницями. Квоти країн визначаються, виходячи з їх часток в імпорті за попередній період, при цьому мають враховуватися інтереси "новачків".
В окремих випадках дозволяється запроваджувати кількісні обмеження щодо однієї країни або групи країн. Такий дискримінаційний підхід можливий лише після консультацій з Комітетом з охоронних заходів та за його згодою.
Країна, що вживає охоронні заходи, має надати країнам, інтересам яких завдано шкоди, належну торговельну компенсацію. Коли між країною-імпортером і країною-експортером не досягнуто домовленості про компенсацію, то остання може вжити заходів у відповідь (retaliatory action). Але правом на відповідь не можна скористатися протягом перших трьох років дії заходу, вжитого відповідно до умов угоди та з огляду на абсолютне зростання імпорту.
Країна, що розвивається, звільняється від охоронних заходів, якщо імпорт її відповідного продукту до країни, що вживає такі заходи, не перевищує 3 %. Якщо ж колективна частка країн, що розвиваються, перевищує в імпорті 9 %, то такі країни пільгами не користуються.
Максимальна тривалість початкового періоду вжиття охоронних заходів становить 4 роки, його можуть подовжити до 8 років, а для країн, що розвиваються, — до 10 років.
Правилами ГАТТ країнам, що розвиваються, надається певна гнучкість у вжитті охоронних заходів щодо обмеження імпорту протягом тимчасового періоду. Це сприяє розвитку їх нових галузей промисловості (new or infant industries). Але застосування зазначених правил дозволяється за чітко визначених умов. Звичайно, заходи можуть вживатись за санкцією Світової організації торгівлі. Вжиттю охоронних заходів має передувати повідомлення (notification) про це. Згідно з ГАТТ передбачається, що заходи мають бути тимчасовими, при цьому потрібно визначити кроки з їх поступового скасування (gradual withdrawal) під час періоду дії.
Угода про антидемпінгову практику
Угода вперше була укладена у 1988 р. після завершення Токійського раунду переговорів ГАТТ і визначила умови запровадження антидемпінгового мита країнами, до яких спрямовувався потік дем-пінгованих товарів.
Ця угода містить жорсткі критерії щодо демпінгу. Демпінгова-ним вважається такий продукт, експортна ціна якого перевищує ціну подібних товарів у країні експорту, або його продажна ціна нижча, ніж вартість його виробництва (cost of production).
З огляду на чинники, що зумовлюють недобросовісну конкуренцію, в угоді вирізняють дві її форми:
• субсидування експорту;
• демпінг товарів на зарубіжних ринках.
Згідно з угодою країни-члени можуть запроваджувати антидемпінгове мито на демпінговані товари. Для накладення такого мита потрібно, щоб демпінговані товари спричинили матеріальну шкоду на зарубіжному ринку (чи існує можливість такої шкоди?).
Недоречно говорити про будь-яку з форм демпінгу, якщо у країні експорту не все гаразд з економічною кон'юнктурою і товари продаються за цінами, нижчими за затрати виробництва, або обсяги їх продажу незначні. У такому разі для порівняння слід використовувати експортні ціни до третіх країн або покладатися на розрахункові ціни, які б могли скластися при виробництві і реалізації товару в країні імпорту.
Між демпінгованим імпортом і шкодою для національної промисловості відповідної країни має бути причинно-наслідковий зв'язок.
Країну демпінгу потрібно досліджувати на наявність політики демпінгу стосовно кожної з країн, що імпортують її товари. Лише в окремих випадках можна аналізувати кілька країн-імпортерів разом.
Завантажити реферат