Сторінка
1

Управління кредитним ризиком у банках

Управління кредитним ризиком є основним в управлінні банком. Банк повинен уміти ефективно управляти кредитним ризиком, оскільки він вкладає в позики не власні, а залучені у третіх осіб кошти. При цьому процедури кредитування та управління кредитним ризиком мають розмежовуватись, оскільки безпосередні і тривалі контакти співробітників кредитного відділу з клієнтами можуть розвивати суб'єктивізм у стосунках з клієнтами банку — позичальниками. Оцінювання кредитного ризику та управління ним повинні здійснювати співробітники банку, які мають досвід в аналізі кредитного ризику, але безпосередньо не пов'язані з видаванням кредитів.

Механізм управління кредитним ризиком (рис. 19.2) полягає в розробці та реалізації кредитної політики, визначенні основних параметрів кредитного портфеля та управлінні ним, а також в управлінні процедурою кредитування.

Рис. 19.2. Механізм управління кредитним ризиком

І. Кредитна політика визначається сукупністю письмово зафіксованих правил, стандартів та процедур, якими повинні користуватися співробітники відповідних підрозділів банку при управлінні як окремими кредитами, так і кредитним портфелем у цілому. Правила, стандарти та процедури ефективної кредитної політики мають забезпечувати банківській установі при їх неухильному виконанні необхідні якість кредитного портфеля та рівень доходу.

Документ, в якому викладено кредитну політику банку, як правило, містить:

• основні принципи кредитування, структуру і функції підрозділів банку, пов'язаних з наданням кредитних послуг;

• види кредитів, що надаються банком;

• характеристику клієнтів, яким можуть надаватись такі види кредитів;

• порядок надання кредитів та контроль за їх поверненням. Останнє включає процедури, які описують механізм подання та оформлення заявок на кредит, кредитний аналіз, ведення кредитного файла, періодичну переоцінку якості кредитів, аналіз стану непогашених та сумнівних кредитів, процедури виявлення проблемних кредитів, процедури вчасного стягнення коштів з позичальника.

Більшість задокументованих процедур кредитної політики є конфіденційними документами.

II. Управління кредитним портфелем полягає у:

• визначенні основних параметрів кредитного портфеля;

• диверсифікації портфеля за галузями кредитування, термінами, обсягами кредитних угод, механізмами погашення та ставками;

• створенні та управлінні портфелем.

Ефективне управління портфелем передбачає правильний вибір основних характеристик портфеля, його диверсифікацію щодо ринків та їх сегментів, параметрів кредитів і позичальників, кредитних інструментів. При виборі конкретних характеристик портфеля важливо правильно оцінити притаманні їм ризики — як поточні, так і очікувані в майбутньому. Будь-яким змінам у структурі кредитного портфеля мають передувати зміни в кредитній політиці банку, в системах контролю та нагляду за кредитами.

До основних характеристик портфеля належать: цільові ринки кредитування, види позичальників, види кредитів та кредитних інструментів. Цільові ринки можуть класифікуватись як за галузевими, так і за географічними ознаками. Це можуть бути підприємства, що належать певній галузі чи розміщені на визначених територіях. Позичальниками банку можуть бути як малі підприємства, так і великі компанії, приватні особи чи іноземні учасники ринку.

Види кредитів, що надає банк, значною мірою залежать від вибору цільових ринків кредитування та позичальників. Так, підприємства сільського господарства потребуватимуть насамперед сезонного кредитування. Фінансування банком купівлі нерухомості викличе появу в портфелі іпотечних кредитів. Засобами надання різних видів кредиту є різноманітні кредитні інструменти — кредитні лінії, акредитиви, векселі, факторингові, лізингові операції тощо.

Диверсифікація кредитного портфеля проводиться з метою мінімізації ризиків за портфелем. Ризики мають бути такого рівня і характеру, щоб банк міг не тільки прийняти їх на себе, а й кваліфіковано управляти ними. До основних методів формування диверсифікованого кредитного портфеля, що відповідає поточним потребам кредитного ринку та вимогам конкурентного середовища, є структурування та лімітування позик. Лімітуванням позик називають спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позиках конкретному позичальнику, що здійснюється через встановлення лімітів кредитування. Структуруванням позик називають процес визначення основних характеристик позики, які б відповідали цілям кредитування та потребам банку. Потреби банку будуть задоволені, якщо структура кредиту задовольнятиме вимоги до параметрів кредитного портфеля та вимоги щодо розміру кредитного ризику, який згоден прийняти на себе банк.

Мистецтво ефективного управління кредитним портфелем полягає в формуванні оптимального за рівнем ризику та диверсифікації портфеля. Надзвичайна диверсифікація кредитного портфеля на відміну від диверсифікації портфеля цінних паперів може приводити до негативних наслідків і втрат за кредитами. До негативних наслідків може призвести також значна концентрація портфеля кредитів щодо цільових ринків чи конкретних видів кредитів. Звичайно, банки, що мають значний досвід роботи в певному секторі економіки чи з певною категорією позичальників, можуть підвищувати концентрацію кредитного портфеля до певного рівня, підвищуючи при цьому якість та ефективність кредитування.

Можливості у формуванні якісного кредитного портфеля значно вищі у банків, які мають добру репутацію і займають відповідну позицію на ринку банківських послуг. Для диверсифікації ризиків банки можуть тримати в кредитному портфелі визначені частки позичальників різного кредитного рейтингу. Таку саму диверсифікацію банки можуть здійснювати за галузевою, регіональною, строковою ознаками.

Недиверсифіковані ризики мають правильно оцінюватись та контролюватись. Відповідно до Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджений постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368, для вітчизняних банків встановлені такі нормативи ризику.

1. Максимальний розмір ризику на одного позичальника Нг, що розраховується за формулою

Н1 = Сукупна заборгованість позичальника • 100% : Капітал банку,

де сукупну заборгованість позичальника обчислюють, як суму всіх його балансових та позабалансових зобов'язань. Значення показника Н^ не має перевищувати 25%.

2. Норматив великих кредитних ризиків Н2, що обчислюється за формулою

Н2 = Сукупний розмір великих кредитів : Капітал банку,

де великий кредит — це сукупний розмір кредитів, наданих одному позичальнику або групі споріднених позичальників, що перевищує 10% капіталу банку. Сукупний розмір великих кредитів розраховується на основі як балансових, так і позабалансових зобов'язань. Максимальне значення нормативу Н2 не має перевищувати 8, або сума всіх великих кредитів не повинна перевищувати восьмикратного розміру капіталу банку. У разі порушення цього нормативу підвищуються вимоги до платоспроможності банку.