Сторінка
1
Страхові компанії — це фінансові посередники, які здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у договорі страхування (страховому полісі).
Страховий поліс є контрактом, згідно з яким власник поліса сплачує премії страховій компанії в обмін на зобов'язання компанії сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій. Поліс є активом власника і зобов'язанням страхової компанії.
Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) є платою за страхування, яку власник полісу (страхувальник) вносить страховій компанії (страховику) відповідно до договору страхування. Премія може сплачуватись одноразово або у вигляді послідовності періодичних платежів. У випадку, коли власник поліса не сплачує премії, договір страхування розривається.
Укладаючи договори страхування, страхові компанії приймають на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, вони отримують плату за прийняті на себе ризики. Здатність компанії взяти на себе ризики страхувальників пов'язана з відношенням премії, яку він отримує щороку, до величини надлишка, що визначається різницею між активами і зобов'язаннями компанії. Для більшості страхових компаній це відношення становить від 2:1 до 3:1. Діяльність страхової компанії характеризує також величина її особистої брутто норми збитковості. На ринках, що розвиваються, ця норма становить 40—60%, на розвинених ринках — до 80%.
Страхові внески використовуються страховими компаніями для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів. Близько 90% активів страхових компаній — це цінні папери. Можна стверджувати, що страхові компанії виступають на ринку інститутом, де одні фінансові активи перетворюються на інші, а саме цінні папери на страхові поліси.
З інвестуванням коштів страхових компаній у різні види активів пов'язаний один із основних ризиків в їх діяльності, а саме кредитний ризик. З метою захисту інтересів страхувальників та для забезпечення фінансової стійкості страховиків державою регулюється структура активів страхових компаній. Як правило, вводяться обмеження на вкладення в прості та привілейовані акції, а також облігації.
Для оцінювання капіталу страхових компаній, як і для оцінювання банківського капіталу, використовують поняття зважених за ризиком активів.
Валовий дохід страхових компаній складається з отриманих премій та доходу від інвестованих в активи (цінні папери) коштів. Витрати страхових компаній пов'язані з формуванням резервів, виплатами при настанні страхових випадків та витратами на продаж полісів. Резерви створюються через невизначеність, пов'язану з часом настання страхових випадків, та через невизначеність сум, які потрібно буде сплатити власникам страхових полісів у разі настання страхових випадків. Під витратами на продаж полісів розуміють усі витрати, пов'язані з функціонуванням компанії: витрати на утримання персоналу, рекламні, маркетингові витрати, на утримання робочих приміщень у належному стані, придбання обладнання, устаткування тощо. Дохід від володіння цінними паперами та частина страхових внесків використовуються компанією для формування резервів, виплати страхових відшкодувань за полісами та на покриття операційних витрат. Кошти, що залишаються в розпорядженні компанії, є її прибутком.
Існує два типи страхових компаній:
• компанії зі страхування життя (Life company, або LG), що спеціалізуються на продажу полісів, які забезпечують виплату доходу в разі смерті особи, втрати працездатності через хворобу або звільнення з роботи;
• компанії зі страхування майна та від нещасних випадків (Property and Casuality company, або Р&С), які виплачують компенсацію власникам полісів при втраті майна чи при настанні нещасних випадків і які ще називають компаніями, що здійснюють ризикове або захисне страхування
Компанії зі страхування життя при реалізації частини своїх страхових продуктів у разі смерті застрахованої особи виплачують власнику страхового полісу певну суму, але більша частина їх діяльності пов'язана із забезпеченням визначеним доходом людей пенсійного віку. Компанії зі страхування життя в США створюються у вигляді акціонерних (90%) або взаємних (фондів) товариств. У першому випадку власниками компаній є акціонери, в другому — власники страхових полісів. Найбільші компанії в СІЛА організовані як взаємні, тому більшу половину активів страхових компаній становлять активи взаємних компаній.
Статистичні дані відносно смертності різних категорій населення дають змогу досить точно розрахувати ступені ризику по відповідних групах клієнтів та визначити адекватні страхові внески. Це також допомагає досить точно прогнозувати приплив та відплив грошових коштів і відповідно вкладати кошти в менш ліквідні та більш довгострокові активи. Близько третини активів компаній зі страхування життя становлять довгострокові корпоративні облігації, що обумовлюється структурою зобов'язань компанії. П'ята частина вкладень страхових компаній — це вкладення в державні цінні папери, 10% активів — заставні. В цілому близько 2/3 активів компаній зі страхування життя — це корпоративні, державні облігації та заставні. Розрізняють такі типи полісів компаній зі страхування життя.
1. Страхування життя на випадок смерті або тимчасове страхування, при якому в разі смерті застрахованої особи власнику страхового поліса виплачують обумовлену договором страхування суму. В цьому випадку премії, що сплачуються, залишаються постійними протягом визначеного часу, а потім поліси поновлюють з вищою ставкою внеску. Як правило, премій сплачується так багато, що у страхової компанії не виникає проблем при зростанні процентних ставок на ринку. Накопичених сум завжди вистачає, щоб вчасно розрахуватись у разі смерті застрахованої особи.
Існують два основних види полісів зі страхування життя: безперервне страхування життя (довічне страхування) та строкове (на дожиття) — на певний період часу. Поліси на довічне страхування життя мають сталий страховий внесок протягом усього терміну чинності поліса. Початковий розмір страхового внеску перевищує суму, яка потрібна для страхування на випадок смерті, оскільки ймовірність смерті досить низька. Надалі накопичена сума коштів підтримується лише постійними страховими внесками, тоді як ймовірність смерті постійно зростає. У власників полісів на дожиття в більшості випадків існує можливість взяти позичку під вартість полісу або повернути назад інвестовані в поліс кошти через анулювання полісу. При строковому страхуванні накопичена сума страхових внесків у кожний момент часу відповідає ризику настання смерті. Страхові внески постійно зростають, відображаючи постійно зростаючу ймовірність настання смерті.
Завантажити реферат