Сторінка
2

Перспективи формування нової державної регіональної політики

екологічну;

гуманітарну (національно-етнічна, культурна, освітня, міжконфесійна);

науково-технічну;

інформаційну;

зовнішньоекономічну;

управлінську.

Для кожної з цих складових держава повинна встановлювати цілі, пріоритети у регіональному розрізі та визначати обсяг централізованих ресурсів і завдання місцевим державним адміністраціям.

Таким чином, кожна складова регіональної політики має свою мету і свої засоби реалізації. Відповідно, можна говорити про економічні, соціальні, гуманітарні, політичні цілі регіональної політики.

Зазначимо, що будь-який регіон, як складна соціально-економічна система, має власну множину цілей розвитку. Тому перед демократичною державою стоїть завдання узгодження національних цілей з цілями регіональними.

Зазначимо, що перебуваючи у складі такого державного утворення як СРСР, Україна не мала власної регіональної політики, не розробляла її. На території України реалізовувалася політика, вироблена у метрополії.

У 1991 році в Україні заговорили про реструктуризацію економіки регіонів з метою створення з уламку радянської економіки цілісної економіки самостійної держави. Виробляючи її ринкову модель, ми користуємося методологічними підходами, відомими в СССР і Європі. За відсутності стратегії державного розвитку (точніше вона не зведена в один цілісний документ) важко виробити регіональну політику, але її почали формувати після того, як економіку вразила стагнація, з’явилися кризові регіони.

В цих умовах одночасно напрацьовувалися три парадигми державної регіональної політики: реструктуризація економіки регіонів, стимулювання точок зростання і допомога депресивним регіонам.

До тепер надання державної підтримки соціально-економічного розвитку регіонів здійснюється за такими основними напрямами:

- розробка та реалізація програм державної підтримки соціально-економічного розвитку окремих регіонів та територій;

- реалізація галузевих програм, якими передбачається виділення коштів на підтримку визначених територій та соціальний захист їх населення;

- регулювання міжбюджетних відносин.

Проте, незважаючи на затвердження Кабінетом Міністрів України низки державних програм стимулювання регіонального розвитку, діючий механізм надання державної підтримки адміністративно-територіальним одиницям залишається малоефективним. Більшість затверджених програм розвитку територій не виконані у повному обсязі у зв'язку з недофінансуванням з державного та місцевих бюджетів. Окрім того неефективно використовуються державні ресурси у регіонах галузевими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, як головними розпорядниками державного бюджету, через неналежну координацію їх діяльності.

Сьогоднішні глобальні виклики і тенденції купно з означеними проблемами регіонального розвитку України зумовлюють необхідність вироблення нової державної регіональної політики, покликаної подолати існуючі загрози і створити нові можливості розвитку регіонів.

Відповідно формується нова парадигма – регіонального саморозвитку, яка полягає у створенні умов для реалізації інтересів регіонів під відповідальність місцевої влади. Отож має бути проведена децентралізація і деконцентрація публічної влади. Під нові повноваження має бути сформована відповідна ресурсна база, посилена політико-юридична відповідальність органів публічної влади. Це, зокрема, означає і зміну обсягів фінансування з різних джерел, оскільки не тільки бюджет має бути джерелом фінансування регіональних соціальних програм. Останнє, до речі, стимулюватиме місцеву владу до пошуку додаткових джерел фінансування та більш ефективного використання виділених коштів.

Але передавати повноваження і відповідальність за регіональний розвиток на органи місцевого самоврядування не можна допоки:

не буде створена дієва і ефективна система місцевого самоврядування і, у першу чергу, спроможна територіальна громада;

не буде ефективних механізмів контролю з боку виконавчої влади і територіальних громад за рішеннями і діями органів місцевого самоврядування;

не буде запроваджено комплексний моніторинг розвитку регіонів у адміністративно-територіальному розрізі.

Дієздатна територіальна громада повинна утримувати і розвивати необхідну інфраструктуру. Нею повинні надаватися базові адміністративні і громадські послуги (водопостачання, водовідведення, енергозабезпечення, дошкільна та середня освіта, соціальний захист, утримання доріг, санітарне, медичне, культурне обслуговування тощо).

До завершення формування дієздатних громад ліквідовувати райдержадміністрації не можна, оскільки не буде кому виконувати їх функції.

Нова державна регіональна політика перш за все має бути спрямована на вирівнювання якості життя населення різних регіонів, а це означає, що у всіх регіонах України для людини повинні бути створені рівні умови доступу до якісних освітніх, медичних, культурно-побутових та інших послуг, що надаються відповідно до державних стандартів( нормативів).

За цих умов необхідним є формування і реалізація виваженої державної регіональної політики, виходячи з базових довгострокових цілей (соціально-економічне зростання регіонів, подолання основних міжрегіональних диспропорцій, досягнення прийнятних норм і стандартів рівня та умов життя незалежно від регіону проживання), підтримка цієї політики, систематичне спостереження за станом реалізації політики, проведення моніторингу та оцінювання політики.

В основу оцінки ефективності діяльності регіональної влади мають бути закладені показники людського розвитку регіону.

Головною метою державної регіональної політики є інтеграція регіонів у єдиний український духовний, інформаційний, гуманітарний, політичний та економічний простір при збереженні регіонального культурного різноманіття.