Сторінка
1

Міське та сільське населення України

План

Вступ.

1. Міське розселення України. Проблеми і перспективи.

2. Сільське розселення населення України. Проблеми і перспективи.

Висновок.

Вступ

Розселення, як відомо, оцінюється регіональни­ми відмінностями в густоті населення, співвідношен­ням чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей, в значній мірі зумов­люють інтенсивність і напрям постійних і маят­никових міграцій, призводять до зміни в питомій ва­зі міських і сільських жителів у всьому населенні України та її областей.

1. Міське розселення

Соціально-економічний розвиток суспільства, індустріалізація, зміни в структурі праці зумов­люють зростаючу концентрацію населення в містах. За 1940-1991 роки, наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14,0 до 35,1 млн. чол., тоді як кількість сільського населення скоротилася з 27,0 до 16,8 млн. чол. (при збільшенні чисельності всього населення з 41,3 до 51,9, або на 10,6 млн. чол.). Значно зменшилася питома вага сільських і помітно зросла питома вага міських жи­телів — за наведені роки відповідно з 66 до 32% і з 34 до 68 % (збільшення частки міських і змен­шення частки сільських жителів становило по 34%).

Зміни в чисельності населення в міських на­селених пунктах різних розмірних категорій ілюст­рує табл. 41, яка дає змогу зробити висновок про досить значне сповільнення темпів чисельності на­селення всіх розмірних категорій міських населе­них пунктів. Причому за 1959-1970 роки відбулося різке прискорення росту чисельності населення всіх розмірних категорій міських поселень. У 1970-1979 роках — сповільнення росту чисельності ма­лих міст, у 1979-1989 pp. — вирівнювання тем­пів приросту населення.

У повоєнні роки відбулося певне зміщення пито­мої ваги різних розмірних категорій міських посе­лень за критерієм частки їх населення: за 1959-1989 роки питома вага жителів малих міських по­селень скоротилася на 4,1 %, середніх — залиши­лася без помітних змін, великих — зросла на 3 %, більших — на 0,3% і найбільших — на 0,8%. Таким чином, в Україні найвищими темпами зростало чи­сло жителів великих міських поселень. Ця особ­ливість є типовою для більшості країн Західної і Центральної Європи.

Згідно з адміністративно-територіальним по­ділом Україна складається (1991 р.) з 25 областей, 481 району, 436 міст (з них 149 міст республікан­ського й обласного підпорядкування), 120 районів у містах, 925 селищ міського типу і 9211 сільських Рад. Два міста республіканського підпорядкуван­ня — Київ і Севастополь — мають статус областей. За останні роки кількість названих адміністративно-територіальних одиниць суттєво не змінювалася. Виняток становлять сільські Ради (за 1940-1987 роки число їх скоротилося вдвічі, а за 1989-1991 роки - на 406), міста і селища міського типу, райони в містах (за названий період їх кіль­кість також скоротилася майже наполовину).

Найбільш щільна мережа міських поселень скла­лася в Донбасі: у Донецькій та Луганській областях зосереджено відповідного і 37 міст, а також 134 і 109 селищ міського типу. Це становить близько четвертої частини всіх міських поселень республіки. У Донбасі ці поселення характеризуються порівня­но високою густотою заселення. У західній частині України також зосереджена густа мережа міських поселень — міст і селищ міського типу (містечок), але густота заселення більшості з них незначна (4-10 тис. чол.).

Найбільшим населеним пунктом республіки є її столиця м. Київ з населенням 2635 тис. чол. (1991 р.) в Україні розташовано п'ять міст мільйонерів: Харків (1623) тис. чол.), Дніпропетровськ (1189 тис.), Донецьк (1121 тис.), Одеса (1101 тис. чол.). До мільйонного рубежу наближаються За­поріжжя (897 тис.) і Львів (802 тис. чол.). Населен­ня Кривого Рогу (724 тис.), Маріуполя (522 тис.), Миколаєва (512 тис.) і Луганська (504 тис.) пере­вищило 0,5 млн. чол.; Макіївки (424 тис.) — 0,4 млн. чол. Понад 0,3 млн. чол. живе у Вінниці (381 тис.), Севастополі (366 тис.), Херсоні (362 тис.), Сімферополі (353 тис.), Горлівці (337 тис.), Полтаві (320 тис.), Чернігові (306 тис.), Черкасах (302 тис.), Сумах (301 тис.). В Україні розташо­вана велика кількість малих (до 50 тис. чол.) і середніх (50-100 тис.) міських поселень (у 1989 р. - відповідно 1241 і 51), частина яких має необ­хідні територіальні ресурси для свого розвитку. Такі міста є в усіх областях; найбільше їх сконцентро­вано у західній частині республіки, включаючи Хмельницьку, Вінницьку, а також Черкаську облас­ті. В Україні є близько 40 міст з населенням від 100 до 500 тис. чол.

Наявні також поселення, чисельність жителів яких або зменшується, або зростає дуже повільно. Цей процес особливо посилився в останні роки у зв'язку з помітним скороченням зайнятості. Це насамперед міста й селища міського типу в Донбасі, що вичерпали (або вичерпують) можливості сво­го економічного зростання, а також міські посе­лення причорнобильської зони. До міст, чисельність населення яких скорочувалася, відноситься, зо­крема, Торез (за 1970-1991 роки населення змен­шилося з 90 до 88 тис.), зменшується Макіїв­ка (на 1 тис. чол.), Слов'янськ (13 тис.), Костянтинівка (3 тис.), а також Горлівка (1 тис.), Брянка (6 тис.), Артемівськ Донецької обл. (9 тис.), Стаханов (11 тис.) та деякі інші.

Останнім часом сповільнили свій ріст не лише міста Донбасу, а й інших регіонів. Серед них — Бердичів, Білгород-Дністровський, Бориспіль, Дзержинськ, Дрогобич, Дружківка, Ізюм, Іллічівськ, Калуш, Лубни, Марганець, Ніжин, Нововолинськ, Новомосковськ (Дніпропетровської обл.), Охтирка, Прилуки, Ромни, Ялта та деякі інші.

У перспективі список таких міст (переважно в Донбасі, а також у Львівсько-Волинському басей­ні) може суттєво розширитися. Це пояснюється тим, що в результаті закриття ряду діючих шахт різко скоротиться кількість робочих місць. Тому дуже важливо виявити такі поселення, визначити очікувані обсяги скорочення потреб у трудових ресурсах, обґрунтувати й реалізувати систему за­ходів, спрямованих на те, щоб усі працівники, які вивільнятимуться на підприємствах вугільної про­мисловості та пов'язаних з ними об'єктах, могли бути своєчасно працевлаштовані (за місцем про­живання, або на невеликих відстанях від них).

Важливою є вчасна оцінка тих змін, які відбува­ються у розвитку міських поселень. По-перше, за останні роки спостеріга­ється значне скорочення темпів приросту міського населення: за 1979-1989 роки вони стали втроє нижчі, ніж за 1959-1970 роки. У цілому такі зміни оцінюються позитивно, оскільки прискорене зро­стання чисельності міських жителів, яке відбува­лося переважно за рахунок сільського населення, ускладнює проблему розвитку сільського госпо­дарства й соціальної перебудови села.