Сторінка
5

Порядок визначення ціни об’єктів приватизації

Визначення ціни продажу об’єкту, належного до приватизації має важливе значення. Ціни продажу, з одного боку є фактором, який визначає надходження коштів від приватизації. З іншого боку, це – основа формування попиту на об’єкти приватизації, які пропонуються до продажу. Визначення ціни об’єктів приватизації здійснюється на таких засадах: експертної оцінки вартості активів, застосування заходів реструктуризації заборгованості підприємства перед Державним бюджетом та Пенсійним фондом України, врахування співвідношення між попитом та пропозицією в ході використання конкурентних способів приватизації.

Головна задача оцінки вартості майна – це досягнення її справедливості (ринкової вартості). Справедлива (ринкова) вартість – це ймовірна ціна, за яку майно може бути продане на дату оцінки на відкритому конкурентному ринку за відсутністю додаткових інвестиційних умов. У випадках, коли продаж об’єкту проводиться з метою досягнення достатньої ціни продажу, а також залучення додаткових інвестицій для покращення діяльності підприємства, використовується поняття інвестиційної вартості. Вона використовується при продажу цілісного об’єкту або крупного пакету акцій ВАТ.

Інвестиційна вартість – це вартість майна при наявності додаткових інвестиційних умов, які приймаються при продажу об’єкту. До інвестиційних умов відносяться початкові (фінансові) умови які передбачаються в матеріально грошовій формі як для продавця, так і для покупця. З боку держави – це зобов’язання з реструктуризації заборгованості ВАТ перед державою. Для покупців передбачаються, як правило, проведення додаткових внесків до статутного фонду підприємства, або фінансування покращення майна орендарем. Інвестиційні умови включаються до складу договору купівлі-продажу об’єкту або установчого договору.

При проведенні приватизації державного майна використовується також поняття вартість діючого підприємства (цілісного майнового комплексу). Це – вартість підприємства, яка формується за умови функціонування його як єдиного цілого. Вартість ЦМК розраховується як сума капіталізованих доходів від його діяльності, зменшена на вартість надмірних активів підприємства, а також на суму зобов’язань. Надмірні активи – це активи, які на даний період не використовуються для одержання фінансових результатів і їх використання на підприємстві є фізично не можливим або економічно не ефективним. Вартість надмірних активів розраховується виходячи з найкращого варіанту їх альтернативного використання, включаючи вартість їх ліквідації.

Оцінка вартості майна проводиться за «Методикою оцінки вартості майна при приватизації», затвердженої постановою КМУ №1554 від 12.10.2000 р. Методика використовується при визначенні розміру статутного фонду підприємства, початкової вартості майна при продажі об’єкта на конкурентних засадах та ціни майна у випадку його викупу. Розрахунок вартості майна згідно з методикою використовується як для оцінки ЦМК, так і індивідуально визначеного майна, часток, паїв, акцій і об’єктів незавершеного будівництва, які не вносяться до складу ЦМК і приватизуються як окремі об’єкти.

Методика використовується також для оцінки вартості державного і комунального майна, а також майна підприємств в яких держава володіє часткою не менше 25% у випадках створення господарських товариств, а також спільних підприємств з іноземним капіталом. Розрахунок вартості майна в порядку, передбаченого методикою використовується і при передачі майна в заставу. Відчуження державного майна шляхом його продажу також має своєю основою оцінку його вартості згідно з методикою.

Оцінка вартості майна з метою визначення розмірів статутного капіталу підприємства проводиться в такому порядку:

- орган приватизації утворює інвентаризаційну комісію і визначає дату оцінки майна;

- комісія проводе попередню інвентаризацію необоротних активів;

- орган приватизації складає і затверджує перелік необоротних активів, які потребують проведення експортної оцінки, а також укладає угоду з експертом для виконання такої роботи;

- комісія проводе повну інвентаризацію інших активів і зобов’язань;

- експерт проводе експертну оцінку необоротних активів, виділених для проведення оцінки;

- орган приватизації здійснює рецензування матеріалів експертної оцінки і передає їх в комісію;

- підприємство складає передавальний баланс з урахуванням експертної оцінки необоротних активів;

- комісія складає, а орган приватизації затверджує акт оцінки вартості майна підприємства.

Оцінка вартості індивідуального визначеного майна, а також ЦМК, які віднесено до груп А, Д, Ж проводиться в тому ж порядку, що і для визначення величини статутного фонду АТ, за винятком декількох положень. В таких випадках проводиться експертна оцінка всього майна, яке підлягає приватизації. Певні особливості проведення оцінки майна передбачаються також в разі приватизації об’єктів незавершеного будівництва, а також законсервованих об’єктів.

У випадках, коли виявляється, що певне майно, за тих чи інших причин, не було включено до списку при проведенні інвентаризації, неврахована його частина належить компенсації. До такого майна може, зокрема бути віднесене: безпідставно виключене зі списків, майно, відносно якого знято заборону на приватизацію, активи, які були одержані підприємством після проведення оцінки (внаслідок погашення сумнівної і безнадійної заборгованості) та ін. Компенсація здійснюється шляхом збільшення статутного фонду ВАТ на відповідну суму, шляхом перерахування коштів до позабюджетного Державного фонду приватизації або в формі приватизації виявленого майна як окремого об’єкта. [, с. 236-239]

3. Проблеми, які виникають при визначенні ціни об’єктів приватизації.

Процес реформування власності ніколи і ніде не був легким та швидким. Особливо це стосується пострадянських країн з їх плановою економікою, збудованою на адміністративно-командних принципах. Україна не виключення з цього правила. Процес приватизації в Україні був, також, обтяжений певними політичними та соціальними факторами. Проте, категорично не можна погодитися з тими, хто вважає приватизацію корінням всіх негараздів української економіки, злом, нав’язаним ззовні. Досвід реформування власності в Україні засвідчив, що ніхто не може запропонувати іншого шляху швидкої трансформації економіки, переводу її на ринкові рейки.

Навіть процес "паперової" приватизації, можливо, і не досить ефективний з точки зору створення ефективного власника та забезпечення великих надходжень коштів до державної скарбниці, виконав свою місію. Тисячі підприємств, що вийшли з під неефективного управління держави, припинили марно витрачати бюджетні кошти на підтримку свого функціонування і створили критичну масу приватних суб’єктів господарювання. Мільйони громадян України отримали перші уроки ринкової економіки саме в процесі приватизації. Процес роздержавлення в Україні протягом 1992-1998 років умовно можна розділити на два періоди. У першому (1992-1994 рр.) приватизація об’єктів в більшості випадків здійснювалась неконкурентними способами: шляхом оренди з викупом або викупу трудовим колективом.