Сторінка
4

Стратегія і тактика оратора

Будуючи тактику виступу, оратор має визначитися й у рівні змісту й рівні взаємин, що завжди супроводжують будь-який вплив і позначаються на результатах спілкуван­ня (реалізації чи нереалізації запланованої цілі, тобто стратегії). Якщо цього не враховувати, то це може викли­кати непорозуміння, конфлікти й маніпулятивні ігри. Адже в ста відсотках, коли оратор передає інформацію, що має, наприклад, негативний зміст, то аудиторія, сприймаючи таку інформацію й аналізуючи її, відчуває, як правило, незадоволення, а то й агресію. Доведено, що майже 40% будь-якого повідомлення — це передача ставлення до слу­хача, до оратора або до теми виступу. Такий результат ми отримуємо, аналізуючи виступ, наприклад, депутатів у Верховній Раді України. Тут передається ставлення одного депутата до іншого або ж до змісту його промови більш, ніж у половини виступів. Тут ми бачимо і підкресленість зна­чимості проблеми (на сто відсотків у лобійованих законах, наприклад, щодо акцизів і таке інше), дискредитацію опо­нентів, перетворення їх думок, завищення значимості власного ставлення і розуміння проблеми.

Третім елементом тактики ми визначили прийоми. При­йоми (на відміну від принципів та способів) являють собою певні мовні форми, в яких передасться інформація та су­купність конкретних дій, які є неодмінною умовою реалі­зації цілі.

Існує декілька груп прийомів: композиційні, психологіч­ні, мовні, інтонаційні. Мовні та інтонаційні розглядатимуть­ся в темах «Культура мови» та «Техніка мови». В цьому розділі ми проаналізуємо композиційні та психологічні.

Під композиційними прийомами ми розуміємо певні мовні форми, в яких передається інформація. Серед них найчастіше використовуються характеристика, коментар, описування, цитування, згадування, риторичне запитання, розмірковування, опудало-опонент, мислений експеримент, роз'яснення, агітація, заклик, проблемне введення матері­алу, анекдот, запитання-відповідь тощо.

Прийом «опудала-опонента» становить собою змодельовану типову думку з питання, що обговорюється, яке може бути домінуючим у даній аудиторії. Суб'єкт повинен ре­тельно проаналізувати цю думку (виявити все позитивне і негативне), а потім запропонувати свою точку зору. Такий прийом допомагає суб'єкту досить активно підтримувати зацікавленість аудиторії. Як п ранило, цей прийом констру­юється таким чином: «Часто можна почути, що . Та чи вірно це?»

Прийом проблемного введення матеріалу дозволяє суб'­єкту з перших хвилин спілкування опанувати увагу ауди­торії за допомогою проблемних питань, влучних афоризмів, чітко сформульованого завдання, активного спілкування, захоплюючих, яскравих прикладів, вдало винайдених компліментів тощо.

«Запитання-відповідь» — розвиток обмірковування, сутність якого полягає в тому, що суб'єкт у процесі спілку­вання може будувати своє мовлення у вигляді запитань та відповідей на них (до речі, відповідати на питання може не лише оратор, але й аудиторія). Такого роду прийом допо­магає концентрувати увагу аудиторії на важливих момен­тах спілкування, перевіряти засвоєння матеріалу за допо­могою запитань щодо розуміння і уточнення.

Дуже ефективним є прийом мисленого експерименту, змістом якого є конструювання оратором ситуації, яку він пропонує розв'язати аудиторії.

До розряду логіко-психологічних прийомів належить, насамперед, аналіз раніше визначених різних думок, по­глядів, точок зору з приводу питання, що розглядається. Аналіз може мати дві сторони. Перша — виявлення проти­лежностей з метою психологічного спрямування на об'єк­тивний аналіз, тобто для створення атмосфери можливого співіснування різних підходів. Друга сторона аналізу — зі­ставлення протилежностей: виявлення загального та спе­цифічного у поглядах.

Далі можна здійснити перехід до синтезу, поєднання протилежних сторін. Розглянемо деякі особливості син­тезу:

компроміс можливий тоді, коли декілька позицій принципово не збігаються і протистоять одна одній як відносно самостійні сутності. Компроміс досяга­ється шляхом взаємних еквівалентних поступок за наявності певної загальної осіниш:

— перевага прогресивної сторони характеризується тріумфом найбільш розумної точки зору, а інша — на­буває підпорядкованого значення (повністю або част­ково включається в першу). Ця форма можлива тоді, коли не спостерігається різкого (принципового) про­тистояння позицій;

— консенсус становить вищу форму поєднання проти­лежностей, коли досягається оптимальне узгодження позицій. Умови консенсусу: позиції в основі своїй інпротистоять одна одній, більше того, вони вза­ємодоповнюються. Розбіжності стосуються лише частковостей.

Активізація створюється і таким психологічним засо­бом, як прийом співучасті, який сприяє інтелектуальній та емоційній взаємодіям суб'єктів спілкування. Техніка цьо­го прийому полягає у переважному використанні мймен-ників «ми», «нас» у процесі спілкування: «у нас з вами», «ми відчуваємо» тощо.

Композиційні та психологічні прийоми на етапі обгово­рення можуть підкріплюватися різними технічними за­собами (схеми, малюнки, графіки, відеофрагменти тощо).

Отже, активізація мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії — це система дій, завдяки якій оратор забезпечує аудиторії найглибший рівень пізнання того чи іншого питання, тобто підносить аудиторію на декілька порядків вище у розумінні певної проблеми. Внаслідок активізації створюється повноцінний двосторонній процес спілкування, до якого залучені обидві сторони (оратор та аудиторія), тобто створюються умови для суб'єктно-суб'єкт­них відносин.