Сторінка
1

Характеристика запитань і відповідей у полеміці

Щоб розраховувати неуспіху полеміці, потрібно також мати чітке уявлення про логічну структуру і види запитань та відповідей, про специфіку їх застосування в спорі.

Спочатку слід охарактеризувати різні види запитань.

Відомо, що наукові проблеми формулюються у вигляді запитань.

У соціальній (виробничій і повсякденній) практиці за допомогою запитань одержуємо численні нові відомості, доповнюємо, уточнюємо і конкретизуємо загальні уявлен­ня про предмети, що оточують людину, і явища, які від­буваються. Таким чином, основна функція запитань в ко­мунікативному процесі — пізнавальна. Вона реалізується у вигляді правильної відповіді. Якщо у відповіді на запи­тання міститься істинне знання, то воно збільшує обсяг інформації, яка одержується, і, в свою чергу, може бути базисом для нових, більш глибоких запитань.

Всі запитання щодо їх логічної структури і ролі можна піднести до двох видів. Перший вид — це запитання, що уточнюють, або закриті запитання, які спрямовані на з'ясування істинності чи хибності висловленого в них су­дження. Граматичною ознакою закритих запитань є на­явність у реченні частки «чи»: «Чи правильно, що .?»

Оскільки в запитанні цього виду вже міститься судження, яке цікавить, то пошук відповіді завжди обмежений двома альтернативами: «так» чи «ні».

Вони ведуть до створення напруженої атмосфери в бесі­ді, оскільки різко звужують «простір для маневру» у спів­бесідника. Такі питання можна застосувати у відповідаль­ності з чітко визначеною метою. Ці питання спрямовують думки співбесідника в одному, встановленому нами на­прямку, і наділені безпосередньо на прийняття рішення.

Закриті питання мають значний вплив і добре заміня­ють всі констатації і ствердження. В цьому плані найбільш вражаючими с так звані двійні закриті запитання, напри­клад: «Чи слід призначити нашу зустріч вже на цей тиж­день чи перенесемо її на наступний?» Така форма питання пропонує співбесіднику і третю можливість — довгу від­строчку.

У постановці подібних питань криється небезпека, що у співбесідника складається враження, мовби його допиту­ють, центр навантаження бесіди зміщується в наш бік, а співбесідник не мас можливості висловлювати розширену думку.

Закриті питання рекомендується задавати не тоді, коли нам потрібно отримати інформацію, а тільки в тих випад­ках, коли хочемо прискорити отримання згоди чи підтвер­дження раніше досягнутої домовленості (наприклад: «Чи згодні Ви, що .?».

Другий вид — запитання, що заповнюють прогалини знань, або відкриті запитання. Вони спрямовані на з'ясу­вання нових властивостей і якостей предметів та явищ, які цікавлять слухачів. Граматична ознака таких запитань міститься в наявності у них запитальних слів: хто, що, де, коли, як іт. ін.

На ці питання неможливо відповісти «так» чи «ні», вони потребують пояснення. Вони містять слова «що», «хто», «як», «скільки», «чому». Приклади таких запитань:

«Яка Ваша думка поданому питанню?»;

«Яким чином Ви прийшли до такого висновку?»;

Чому Ви вважаєте, що .?».

За допомогою такого тину запитань ми вступаємо в різно­вид діалога — монолога і, таким чином, мета передачі інфор­мації реалізується більш вільно, не як в закритих питаннях, оскільки ми дали нашому співбесіднику можливість манев­рування і підготували до розширеного виступу.

У цій ситуації ми втрачаємо ініціативу, а також послі­довність розвитку теми, бо бесіда може повернутив русло інтересів і проблем співбесідника. Небезпека полягає також у тому, що можна взагалі втратити контроль над ходом бесіди.

Щодо складу розрізняють запитання складні і прості. За допомогою складних запитань, що уточнюють, з'ясо­вується істинність чи хибність кількох суджень одночасно. У полеміці бажано користуватися для чіткості простими запитаннями, які з'ясовують істинність кожного судження окремо.

Оскільки будь-яке запитання спирається на знання, що вженабуті, то залежно від правильного чи неправильного використання цього початкового базису слід відрізняти коректні запитання від некоректних.

Дзеркальне питання. Щоб розширити рамки і забезпе­чити безперервність відкритого діалогу, можна використо­вувати дзеркальне питання. Воно полягає в повторенні з запитальною інтонацією частини ствердження, що тільки що було виголошено співбесідником, щоб примусити його побачити своє ствердження з іншого боку і продовжити свою розповідь.

Дзеркальне питання дозволяє створювати в бесіді нові елементи, що надають діалогу достеменний сенс, не всту­паючи в протиріччя зі співбесідником. Це дає кращі резуль­тати, ніж круговорот питань «чому?», які зазвичай викли­кають захисні реакції, пошуки надуманої причинності, чередування обвинувачень і самовиправдовувань і в резуль­таті призводять до конфлікту.

Риторичні запитання. Це питання, відповідь на які очевидна для всіх присутніх. їх мета — активізувати ауди­торію, вказати на невирішені проблеми чи забезпечити підтримку нашої позиції з боку учасників бесіди шляхом мовчазної згоди.

Важливо формулювати питання таким чином, щоб вони звучали стисло і були зрозумілі присутнім. А притаманне великій аудиторії мовчання і буде означати схвалення на­шої точки зору. Але при цьому слід бути дуже обережним, бо можна вдатися до звичайної демагогії, а іноді потрапити в смішне положення, як це сталося на одному зібранні селян. Оратор пропонував повторно обрати одного члена правління, підкреслюючи його працелюбність запитан­ням: «Хто взагалі може зараз, в цій складній ситуації, порівнятися з ним?». З останнього ряду хтось випалин: «Кінь!»