Сторінка
2

Характеристика запитань і відповідей у полеміці

Переломні питання. Вони підтримують бесіду в чітко встановленому напрямку або ж піднімають цілий комп­лекс нових проблем. Якщо співбесідник коректно і зміс­товно відповідає на такі питання, то відповіді зазвичай дозволяють виявити слабкі місця його позиції. Наведемо приклади: «як Ви уявляєте собі .? , «Як Ви вважаєте, чи потрібно радикально міняти . ?, «Як насправді у Вас справа з .?».

Подібні питання задаються в тих випадках, коли ми вже отримали досить інформації з однієї проблеми і хочемо переключитися на іншу або ж коли ми відчули опір співбе­сідника і намагаємося обійти важкі місця. Небезпека в цих ситуаціях полягає в порушенні рівноваги між ними і на­шими співбесідниками. При наполегливому використанні таких питань співбесідник може підвести їх до закритих відповідей «так» чи «ні». Це суттєво знизить наші шанси на отримання інформації.

Питання для обмірковування. Вони спонукають співбе­сідника розмірковувати, ретельно аналізувати і коменту­вати те, що було складно. Прикладами є такі питання: «Чи правильно я зрозумів Ваше повідомлення про те, що .?», «Чи вважаєте Ви, що .?».

Мета цих питань — створити атмосферу взаєморозумін­ня, це часто дозволяє досягнути проміжних результатів.

Послідовність використання питань.

Для першого етапу, на якому піднімаються нові про­блеми, характерні відповіді «так — ні». На наступному стані, коли розширюються кордони сфер передачі інфор­мації і проводиться збір фактів і обмін думками, слід за­давати переважно відкриті і дзеркальні питання.

Після етапу передачі інформації наступає етап закріп­лення і перевірки отриманої інформації, на якому пере­важають риторичні питання і питання на обмірковування. І наприкінці, відмітивши нову спрямованість інформації, ми користуємося переломними питаннями.

Чого ми домагаємося такими питаннями? В будь-якому випадку ми суттєво знижуємо небезпеку «бесіди-сварки». Бо будь-яке ствердження чи констатація, особливо не під­кріплене очевидними фактами, викликають у співбесідни­ка протест, дух протиріччя і контраргументи у відкритій чи закритій (внутрішній) формі. Якщо ж ми модифікуємо їм форму запитання, тим самим в значному ступені їх пом'якшуючи, то співбесідник і сприйме їх легше, іноді навіть як свою особисту думку (завдяки риторичним питан­ням і запитанням на обмірковування).

Передача інформації і підготовка до аргументування проходять вільніше, легше, оскільки співбесідник стає більш відкритим і показує свої слабкі місця до того, як ми підготували аргументи, що враховують його цілі і поба­жання.

Само собою зрозуміло, що застосування техніки опиту­вання можливо тоді, коли нам потрібно отримати від спів­бесідника професійну інформацію і коли наша мета полягає в тому, щоб краще пізнати і зрозуміти його.

Окрім того, за допомогою запитань ми максимально активізуємо співбесідника, надаємо йому можливість само­утвердитися, чим полегшуємо вирішення своєї задачі.

Для чого необхідно аналізувати запитання опонента? Насамперед, це потрібно для того, щоб виявити коректні і некоректні запитання. І якщо трапляються некоректні за­питання, слід показати їх безпідставність і попросити опо­нента уточнити чи зняти їх. Якщо оратор має у своєму розпорядженні достатньо підстав, які дозволяють вважати, що опонент навмисно вдається до некоректного запитання, то в даному випадку і тільки за цих умов його можна ква­ліфікувати як провокаційне.

У полеміці відповіді завжди мають будуватися згідно з поставленими запитаннями, тому що тільки за таких умов вони виконують свою основну функцію — уточнюють ін­формацію, якої бракує, чи несуть нову, і, отже, реалізують пізнавальну функцію запитання.

Відповідь можна вважати правильною тільки тоді, коли висловлені в ній судження за своїм змістом істинні (тобто адекватно відбивають реальну дійсність) і логічно пов'яза­ні і поставленим запитанням. Судження, нехай і істинні, але не пов'язані з запитаннями, кваліфікуються як «відпо­віді не по суті» і не розглядаються. Помилковими або хиб­ними відповідями вважаються ті, що за змістом пов'язані з питаннями, однак по суті неправильно відбивають дій­сність, їх виникнення пояснюється помилковими думками чи некомпетентністю. Ненавмисно допущені помилки (так звані помилкові відповіді) слід відрізняти від навмисно неправильних відповідей, тобто хибних, з метою ввести в оману учасників дискусії.

У ході полеміки не завжди легко і просто відрізняти по­милкові відповіді від хибних. Тому звинувачення в свідомій хибності завжди припускає наявність достатньо вагомих до того підстав і не може спиратися тільки на підозрі та інтуїтивних здогадках. Потрібні докази.

У полеміці з'ясовується різне ставлення промовця до поставлених запитань. Прагнення зрозуміти їх приводить до позитивних відповідей, а ігнорування запитань шляхом прямої чи непрямої відмови відповісти на них — до нега­тивних.

Позитивні відповіді залежно від Інформації,що в них міститься, розподіляють на прямі й непрямі.

Оскільки промовець не може бути байдужим до того, розуміють або не розуміють його слухачі, чи до кожного з них доходить сенс тверджень, то до непрямих відповідей він може вдаватися тільки будучи повністю впевненим, що аудиторія достатньо підготовлена для усвідомлення їх змісту. В іншому разі вони стають непотрібними. За інших умов непрямі відповіді не тільки прийнятні, але й бажані. За їх допомогою оратор може продемонструвати свою еру­дицію і показати, що він вільно володіє матеріалом. Для досвідченого полеміста непряма відповідь дозволяє вико­ристовувати більш загальні знання з теорії, цікаві відо­мості з суміжних галузей науки, типові образи з художньої літератури.

Суттєве значення в полеміці, поряд з позитивними, ма­ють і негативні відповіді.

Пряма негативна відповідь може стосуватися як сутнос­ті запитання, так і його форми. Мотивом для відмови від­повідати по суті на запитання частіше всього служить ви­знання учасником полеміки своєї некомпетентності, тобто недостатнє знання випадково порушених у спорі наукових чи практичних проблем, відсутність в його розпорядженні необхідних відомостей, матеріалів чи джерел і т. ін. До такої мотивованої негативної відповіді не можна ставитися упереджено і розцінювати її як уразливість.