Сторінка
3
Але все вищезазначене було лише першими наслідками „типографічної епохи” для долі реклами. Попереду був черговий поворот у визначенні цієї долі: створення періодичних видань – журналістики. Саме завдяки цьому соціальному інституту, що був сформований у першому десятилітті XVII ст., відбувається впорядкування масової інформації у часі і просторі.
Впорядкування у часі означало чітку періодичність в публікації оперативних новин, розчленування „квантів” інформації по певним часовим інтервалам: півріччю, місяцю, тижню (щоденні газети з’явились лише через півстоліття).
Першими сапробами просторового впорядкування розповсюдження новин являлась організація інформаційних бюро. Їх представляли невеликі групи людей, що спеціалізувались на зборі і розповсюдженні оперативної інформації за допомогою спочатку рукописних, а потім і друкованих летючих листків. Початкова згадка про діяльність інформаційних бюро у Європі відноситься до Венеції 1530 року.
Паралельно з „інформаційним бумом” у Венеції, намагалась наладити впорядковану доставку оперативної інформації до своїх філіалів найбагатша торгівельно – промислова компанія німецьких підприємців Фуггерів. Цей дослід продовжувався до 1604 року. Публікації Фуггерів зібрані у 28 томах, що зберігаються у Віденській бібліотеці.
Загальноєвропейські тенденції розвитку масової інформації і реклами своєрідно проявляються і в Британії. Багато з сановників, міністрів, багатих купців, лендлордів тримали у себе за платню збирачів новин, які складали для них рукописний інформаційний бюлетень. Щотижнево отримуючи подібні бюлетені, вони розповсюджували їх серед друзів і знайомих. Автори цих інформаційних послань брошурували їх у маленькі книжечки, залишаючи одну – дві сторінки чистими, що призначались для заповнення їх внутрішніми відомостями чи новинами, у тому числі і рекламними повідомленнями.
Таке недостатньо систематичне інформаційне обслуговування населення запропонували впорядкувати два заможних джентльмена Артур Джордж і Вальтер Коуп. В березні 1611 році вони отримують патент від короля Якова І на відкриття офісу, названого.”The Publicke Register for General Commerce”.
Припускалось відкриття філіалів у інших регіонах, і виплата щорічного податку у розмірі 40 фунтів стерлінгів. Ініціатором підприємства Артур Джордж через місяць опублікував докладний коментарій до отриманого патенту, де сподівався, що його дітище активізацією інформаційного обміну буде сприяти вдосконаленню вільної торгівлі і розширенню підприємництва. Але задумане не було продовжене – протидія збоку охоронців традицій виявилось дуже сильним. Та й торгівці і лихварі, що утвердили сої позиції, не були зацікавлені у переході на більш відкриту діяльність. Ідея померла, так і не втілившись у життя.
Але її підхопив французький медик Теофаст Ренодо, якого підтримувало впливове духовенство. Вже у 1612 році він отримав патент від Людовіка ХІІІ на відкриття інформаційного бюро. Але протидія збоку придворних кіл Парижа нововведенню була не менша, ніж у Лондоні.
Потрібно було 17 років для того, щоб задумане було втілене в життя. Лише у 1629 році стало можливим розмістити на помітних місцях французької столиці об’яви про відкриття Адресного бюро.
Потрібно відмітити, що скористатись послугами агенції міг будь – хто за три су.
Ю. В. Попов коментує цю подію так: „ .Можна сказати, що Т. Ренодо заклав основу рекламної агенції, даючи необхідне місце для різних об’яв і пропозицій”.[16;98]
Народ назвав її „конторою зустрічей”. У листопаді 1630 року кардинал Ришельє після особистого знайомства з діяльністю Адресного бюро дав офіційний дозвіл на розповсюдження інформації по всій території Франції. Це стало збуджувальним фактором для створення першої французької щотижневої газети, яка почала виходити 30 травня 1631 року. Вона отримала назву “La Gazette” („Газета”) і публікувала офіційні новини із Франції і різноманітну подієву інформацію з різних країн. Її тираж складав 1200 екземплярів. З перших номерів тут з’являлися розгорнуті рекламні тексти.
Паралельно з газетою продовжували видаватись “La pitite affich du bureau de l’adresse” („Листки Адресного бюро”). Наприклад, в № 15 від 1 вересня 1633 року вміщується реклама про продаж земельних ділянок і будинків, меблів і домашніх товарів, а також про робочі вакансії. Ці листки виходили в середньому раз на декаду, але, на відміну від самої газети, не регулярно.
Між іншим і в Англії поновились спроби створити інформаційно – рекламне бюро. У 1637 році необхідний патент отримав капітан Роберт Інніс від короля Карла І. Але розв’язана потім громадянська війна знову не дала можливості утвердитись цьому зачинанню, тим більше, що капітан Роберт Інніс загинув. Третя спроба створити Адресне бюро відноситься до 1648 року.
Як бачимо, організація рекламно – інформаційного офісу у Лондоні затримувалась, але в заснуванні періодичної преси Англія обігнала Францію. Але ще успішніше в створенні періодики йшли справи на німецькій землі. Намісником Фуггерів у Аусбурзі став щотижневик, зразків якого не збереглось, а в Страсбурзі у 1609 році почали виходити щотижневі “Relation aller furnemen und gedenkurdigen Hhistorien” („Повідомлення про важливі і достопам’ятні події”), які видавав Іоганн Каролус.
У Англії спроби заснувати щотижневу періодику приводяться до 1621 року, коди Уільям Арчер друкує перші англійські “Coranto” („Куранти” ), що вміщували лише іноземні новини. Зачинання, нажаль, на справилось з задачею періодичності, але цей приклад наслідував книготорговець і памфлетист Натаніел Бартер.
2. Розвиток реклами у прeсі від XVII ст і до наших днів.
Освоївшись у інформаційній технології і взявши у помічники Ніколаса Бурна, саме Н. Бартер став творцем повноцінних щотижневих лондонських “News” („Новини”), перший номер яких датується 2 серпня 1622 року, а вже 23 серпня він публікує текст, покликаний прорекламувати нове видання. Англійські історики Г. Семпсон і Б. Еліот називають саме це звернення до читачів „першою рекламою в англійській пресі”[16;100]. Цікаво те, що цей текст починався зворотом si quis/
Реклама була зовсім не зайвою. Намір Н. Бартера постачати суспільство щотижневими новинами викликав глузування і нерозуміння навіть збоку творчих людей. Драматург і памфлетист Бен Джонсон випустив памфлет “Stape of news” („новини як товар”), де стверджував. Що „новини перестануть бути новинами, якщо будуть надруковані”[16;100]. Але історія довела правоту Бартера, а не Джонсона.
Завантажити реферат