Сторінка
2

Творчість та фактори, що сприяють її зростанню. Е. Торранс. Риси творчості. Дж. Гілфорд

2) У залежності від роду операцій. словесне розуміння; конвергентне мислення (наприклад, високому протилежне низьке, відносно слабкого піддослідний називає слова синонімічного значення: “пригнічений", "поганий", "принижений" і т. ін.);

дивергентне мислення (наприклад, цеглину можна використати для по­будови котеджу, забивання цвяхів, як прес і т. ін.);

3) У залежності від продукту мислительної діяльності:

класи;

єдності;

відношення;

системи і т. ін.

Різні здібності у їхньому відношенні до творчої активності мають і різні цінності. Про це Гілфорд говорить так: "Звертаючись до здібностей, що мають більший стосунок до творчості, стає очевидним, що риси рухливості, гнучкості та оригінальності пов'язуються з загальною категорією ди­вергентного мислення. Фактор, відомий як чуття до проблем, має місце в категорії оцінки, а фактор нового визначення — в категорії конвергентного мислення. Інші здібності, які йдуть у бік від дивергентного мислення, також здійснюють свій внесок у продуктивну діяльність. Є підстава умовно визна­чити творче мислення як дивергентне, але неправильно буде твердити, що дивергентне мислення пояснює всі інтелектуальні компоненти творчого продукту".

Хоч Гілфорд заявив, що людський розум не може бути зведений до ма­шинного інтелекту, подана картина виявляється дещо статичною, а сис­темність факторів — умовною. Весь цей "куб" інтелекту показує лише еле­менти творчості, набір її передумов, і зовсім не зачіпає основної супереч­ності, основної рушійної сили творчості. Більше того, ні дивергентне, ні конвергентне мислення, взяті самі по собі, не можуть бути піднесені до ран­гу творчої діяльності. Правда, те, що Гілфорд відносить до змісту, має фігуральну (образну), символічну, семантичну та поведінкову форму і це, начебто, може стати формою вираження. Але, мабуть, і поведінковий рівень, за Гілфордом, не є об'єктивною реальною поведінкою. Процес вира­ження в цій теорії не протиставлений інтелекту і перебуває в рамках остан­нього; немає мови про суттєву суперечність між суб'єктивними продуктами інтелекту та їхнім вираженням.

Смисл творчості насправді треба шукати не в рамках однієї суб'єктивності, а у взаємних переходах суб'єктивності та об'єктивності, тобто вираження та інтеріоризації. Суперечність між ними — рушійна сила творчості. М.Бердяев у книзі "Смысл творчества. Опыт оправдания чело­века" відкидає проблему вираження та інтеріоризації, творчість у нього теж залишається замкненою в рамках суб'єктивності. І робить це Бердяев цілком свідомо, протиставляючи істинну суб'єктивність "примарній ма­теріальній об'єктивності". Для побудови задовольняючої гіпотези щодо природи творчості треба докорінно змінити наукову позицію: вийти за рам­ки чистого інтелекту і показати його відношення до практичної діяльності людини.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.