Сторінка
4

Психоаналіз Зігмунда Фрейда та неофейдизм

ФРОЙД І НЕОФРОЙДИЗМ

Якщо ми розглядаємо психоаналіз як систему наукових знань про світобачення, психологію та філософію, то фройдизм – це загальна назва різниз шкіл і напрямів, що прагнуть застосувати психологічне вчення Зігмунда Фройда для пояснення явищ, що відносяться до людини, суспільства та культури. І Адлер, і Юнґ є представниками фройдизму. Наприкінці 30-х років виник неофройдизм, що об'єднав психоаналіз З. Фройда з соціологічними теоріями. Піддавши критиці ряд положень класичного психоаналізу у тлумаченні внутріпсихічних процесів, але залишивши найважливіші його концепції (ірраціональні мотиви людської діяльності, що від початку притаманні кожному індивіду), представники неофройдизму перенесли центр ваги на дослідження міжособових стосунків. Це зроблено з метою відповісти на питання про людстве існування, про те, як людина повинна жити і що повинна робити. Причиною неврозів у людини вони вважають тривогу, що зароджується ще в дитини при зіткненні з від початку ворожим для нього світом та підсилюється за браку уваги до неї. Пізніше такою причиною стає неспроможність для індивіда досягти гармонії із соціальною структурою сучасного суспільства, яке формує в людини почуття самотності, відірваності від оточуючих, відчуження. Саме суспільство розглядається як джерело всезагального відчуження та визнається ворожим до головних тенденцій розвитку особистості та трансформації її життєвих цінностей та ідеалів. Через вилікування індивіда може і повинне статися вилікування всього суспільства. До найвідоміших представників неофрейдизму відносяться Карен Хорні (1885-1954), Еріх Фромм (1900-1980), В. Райх (1897-1957), Г. Маркузе (1898 – 1979) тощо.

Провідним представником неофройдизму був Е. Фромм. Значну роль у формуванні поглядів Фромма зіграло те, що у 1929-32 рр. він був співробітником Інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на Майні, де в ті роки складалася Франкфуртська школа (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе). Фромм приймає інтерпретацію марксизму, яка склалася в цій школі, прагнучи синтезувати ідеї “молодого Маркса” з психоаналізом та іншими сучасними філософськими течіями (екзистенціалізмом, філософською антропологією тощо). Він вважав, що в особистості немає нічого від народження. Всі її психічні прояви – це наслідок зануреності особистості у різні соціальні середовища. Одначе, на відміну від марксизму, Фромм виводить характер формування того чи іншого типу особистості не з прямого впливу соціального середовища, а з неоднозначності людського існування: “екзистенціального” та “історичного”.

На творчість К. Хорні, одного з лідерів неофрейдизму, справила серйозний вплив ситуація соціальних струсів, у які ввійшов світ у період другої світової війни. Як і інші послідовники Фройда, вона надавала важливе значення безсвідомісним процесам і психічному життю особистості. Своєрідність Хорні проявилося в тому, що осноним заохочуючим моментом вона вважала прагнення до безпеки, що постійно народжується зі стану страху індивіда. Почуття тривоги та страху, які Хорні вважала базовими для поведінки індивідів, на її думку, супроводжують людину ціле життя. Воно моєе бути викликане браком поваги, ворожою атмосферою та примусовим придушенням бажань посередництвом влади та авторитету. Хорні доводить, що всі конфлікти, що виникають у дитинстві, породжуються відносинами дитини та батьків. Саме через характер тих стосунків у дитини виникає базове почуття тривоги. Невроз – це реакція на тривоги, а описані Фройдом збочення та агресивні тенденції є не причиною, а результатом неврозу.

Ідеї неофройдизму, незважаючи на свої психологічні концепції, мали величезний вплив на суспільне життя, етику, культуру. Погляди неофройдистів отримали особливо широке розповсюдження в середині 60-х років у часи виступів “нових лівих”, котрі з ентузіазмом сприйняли ідеї Райха про “сексуальну революцію”, Маркузе про “одномірну” людину та необхідність “великої відмови” як від капіталізму, так і соціалізму, викривленого тоталітарною системою влади.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

З. Фрейд. "Я и Оно". Хрестоматия по истории психологии, М., 1980.

З. Фрейд. "Психология бессознательного". Сборник произведений. Составитель М. Г. Ярошевский. М., 1989.

З. Фрейд. "Лекции по введению в психоанализ". М., 1997.

З. Фрейд. "Основные психологические теории в психоанализе". Ì., 1923.

Введение в философию: учебник для вузов. Часть 1 (под ред. Фролова). Ì., 1989.

Краткий очерк истории философии (под ред. М. Иовчука и др.). Ì., 1981.

Современная западная философия. Словарь (под ред. В. Лекторского и др.). М., 1991.

"Сумерки богов" Сборник. (Составитель А. Яковлев).