Сторінка
6

Банк як суб'єкт фінансового посередництва

Рис. 7. Моніторинг позичальників з боку інвесторів: а) безпосередній; б) через банк

Описана схема має назву моделі Даймонда. Ця модель також передбачає, що фірми, які виходять на певний кредитний ринок, з самого початку є неоднорідними. З точки зору результатів, одержаних на початковому періоді функціонування (t=0), усі фірми можуть бути розділені на «успішні» (ті, що зуміли реалізувати свій проект і одержати дохід) і «неуспішні». Незважаючи на свою простоту, дана модель дозволяє виявити деякі принципові якісні характеристики кредитного ринку:

• фірми з доброю репутацією можуть випускати боргові зобов'язання і отримувати, таким чином, прямі позики;

• «неуспішні» фірми змушені підтримувати більшу ставку, аніж фірми, що тільки-но виникли;

• проблеми недобросовісного управління можуть бути частково зменшені ефектом доброї репутації.

У рамках теорії делегованого моніторингу були розроблені й інші моделі діяльності банків, а саме: модель Хольмстрьома-Тіроля, модель Шарпа-Райана, модель Бхаттачарья-Кьєзи тощо.

Розглянемо також моделі, що описують дохід банку як фінансового посередника. Відомо, що банківський прибуток за вкладами розраховується, як різниця процентів, за якими банк розміщує вільні кошти, та процентів, які він сплачує вкладникові за користування ними, доданих на суму вкладу.

Наприклад, доходи та витрати фінансово-кредитної установи від зовнішньоекономічної діяльності включають в себе наступні параметри:

x доходи від здійснення міжнародних розрахункових операцій,

x доходи від здійснення кредитування міжнародних операцій,

x витрати на виплату відсотків по валютним депозитам,

x інші доходи та витрати (здійснення валютних операцій, операцій на міжнародному фондовому ринку, іноземні інвестиції, міжнародні лізингові, факторингові та форфейтингові операції, відкриття рахунків “Ностро” в іноземній валюті в українських та іноземних банках, наявність рахунків “Лоро” українських та іноземних банків, тощо).

Щоб краще проаналізувати результат банку від міжнародних валютних, кредитних та розрахункових операцій, треба виділити також фактори другого порядку, тобто ті, які здійснюють вплив на фактори першого порядку, наведені вище.

На витрати банку на сплату відсотків по валютних депозитах впливають, в основному, два фактори: середньомісячна ставка відсотку та місячна сума вкладень у іноземній валюті. Доходи банку від здійснення валютного кредитування залежать також від двох факторів: середньомісячної ставки відсотку по валютним кредитам та місячної суми кредитної заборгованості. Також два основних фактори мають вплив і на доходи від здійснення міжнародних розрахункових операцій: середньомісячний рівень комісійних за здійснення цих операцій та їхній обсяг.

Можна також прослідкувати, що фактори впливають один на інший. З'ясовано, що зростання ставки відсотку по валютним депозитам викликає збільшення суми вкладень у іноземній валюті, оскільки клієнти банку вкладають більше грошових коштів в надії отримати більший прибуток. З практики видно також, що підвищення ставки відсотку по валютним депозитам викликає й підвищення ставки по валютним кредитам, оскільки остання має перевищувати першу для того, аби банк працював у цій сфері прибутково.

Проте одночасно збільшення кредитного відсотку негативно впливає на суму виданих позик, оскільки клієнти починають шукати більш дешеві кредити в інших банківських закладах. Взаємозалежність між динамікою зміни ставки відсотку по валютних депозитах і суми вкладень населення в інвалюті показана на прикладі одного з українських комерційних банків на рис. 8.

Рис. 8 Динаміка зміни ставки відсотку по валютних депозитах і суми вкладень населення в інвалюті: графік з двома осями Y

До необхідної та бажаної інформації, якою має володіти керівництво банку, відносяться:

• рівняння та коефіцієнт кореляції між ставкою відсотку по валютним депозитам та сумою вкладів у іноземній валюті,

• рівняння та коефіцієнт кореляції між ставкою відсотку по валютним кредитам та сумою виданих кредитів у іноземній валюті,

• рівняння та коефіцієнт кореляції між ставкою комісійного відсотку за здійснення міжнародних розрахункових операцій та обсягом цих операцій,

• рівняння та коефіцієнт кореляції між курсами купівлі-продажу основних іноземних валют та прибутками банку від здійснення міжнародних розрахункових і валютних операцій,

• рекомендації Національного банку щодо відсоткової ставки по кредитах і депозитах,

• “валютний коридор”, встановлений Національним банком у даному періоді,

• дані маркетингового відділу щодо попиту на послуги банку у попередні періоди та прогнозні дані на наступний період,

• дані маркетингового відділу щодо загальної ситуації на ринку банківських послуг та щодо обсягів і вартості здійснення таких послуг конкуруючими банківськими структурами,

x проекти доходів та витрат, пов'язаних із міжнародними лізинговими, факторинговими та форфейтинговими операціями, та із участю, здійсненням чи одержанням іноземних інвестицій, тощо.

Володіючи вказаними вище даними, керівництво банку може планувати та прогнозувати прибутки від здійснення міжнародних розрахункових та валютних операцій на наступні періоди, а також встановлювати, у межах рекомендованих НБУ, відсоткові ставки на валютні кредити і депозити та курси іноземних валют, їх оптимальне співвідношення, задля оптимізації ефективності своєї діяльності у цьому напрямку, тобто задля одержання максимального прибутку при мінімальних витратах і підвищення попиту на свої послуги у цій сфері.

Тобто виникає наступна ситуація: коли обидві ставки більш низькі, банк видає більшу кількість кредитів, але в нього не вистачає валютних коштів для їх фінансування, оскільки сума валютних вкладень занизька. І навпаки, коли обидві ставки знаходяться на більш високому рівні, до банку надходить велика кількість валютних коштів, але вони перевищують потребу, оскільки банк видає меншу кількість кредитів. Отже, завжди банк має або надлишок коштів у іноземній валюті, або їх нестачу. Ситуація виправляється дуже легко шляхом купівлі або продажу необхідної кількості валюти. Таким чином, існує ще один важливий фактор впливу – валютний курс. Вплив усіх факторів на результат (прибуток) банку від здійснення валютно-кредитних і розрахункових операцій ілюструє рис.9.