Сторінка
1

Загальне поняття про договори

Найбільш поширеним видом угод є договори. Договором (у цивільно-правовому значенні цього терміна) визнається угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору складають умови, за якими досягнута згода сторін. Причому ці умови можуть бути як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові з огляду на чинне законодав­ство.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди за всіма його істотними умовами в потрібній у належних випад­ках формі. Оскільки договір є видом угоди, то до його форми застосо­вуються загальні правила про форму угоди. До цього слід додати, що договір може укладатися не лише шляхом складання одного докумен­та, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Договори повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до їх умов. При цьому одностороння відмова від виконання договору і одностороння зміна його умов не допускається за винятком випадків, передбачених законом.

Договори, як і угоди, класифікуються за різними ознаками. Та для їх характеристики як угод має значення передусім поділ договорів на сплатні і безоплатні. Ошатним визнається договір, за яким сторона має отримати плату або задоволення іншої своєї вимоги за виконання своїх зобов'язань за договором. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покуп­цеві і вправі за це вимагати сплати обумовленої грошової суми.

Якщо сторона за договором зобов'язується виконати свої обов'яз­ки без будь-якого зустрічного задоволення майнового характеру, то такий договір є безоплатним.

За розподілом прав та обов'язків договори можуть бути односто­ронні і двосторонні (не слід плутати з односторонніми та двосторонні­ми угодами). У односторонньому договорі одна сторона має лише права, а друга сторона — лише обов'язки. У двосторонньому договорі кожна із сторін має як права, так і обов'язки.

Можлива також класифікація договорів відповідно до Цивільного кодексу, який прямо передбачає 19 окремих видів договорів. Однак, по-перше, цей перелік не є вичерпним, і законодавством передба­чається існування й інших видів договорів, а по-друге, дозволяється укладення так званих змішаних договорів, до умов яких включаються елементи різних договорів. Найпоширеніші цивільно-правові договори.

1. Поняття й зміст договору купівлі-продажу

За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошо­ву суму (ціну).

Сторонами договору є продавець і покупець, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Зміст договору полягає в передачі майна від однієї особи (продав­ця) до іншої (покупця). Разом із майном до покупця переходить і право власності на це майно. Звідси випливає, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Предметом договору купівлі-продажу може бути всяке майно, яке не вилучено із цивільного обігу, навіть те, якого ще немає в натурі на момент укладення договору. Однак ряд предметів можуть бути придба­ні лише з особливого дозволу (зброя, вибухові й радіоактивні речови­ни, сильнодіючі отрути тощо). Щодо деяких інших встановлений спеціальний порядок оформлення відповідного договору. Наприклад, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвід­чений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, а також підлягає реєстрації у виконавчому органі місцевої Ради.

Договір купівлі-продажу належить до двосторонніх договорів, оскільки права та обов'язки виникають у обох сторін: продавець зобов'язаний передати майно і має право на грошову винагороду за це; покупець зобов'язаний заплатити грошову суму і має право вима­гати передачі йому майна. Цей договір завжди оплатний.

Договір купівлі-продажу вважається вчиненим у момент досягнен­ня згоди щодо його умов між сторонами, тобто є консесуальним. При цьому, якщо право власності переходить до покупця раніше від пере­дачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ належним чином, не допускаючи її погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо це передбачено договором.

Істотною умовою для цього виду договору визнається ціна товару. Цивільним кодексом передбачено, що продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавством.

2. Договір майнового найму (оренди)

За договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове ко­ристування за плату. В юридичній лексиці вживаються два терміни для означення цього договору — «договір майнового найму» і «договір оренди», які мають майже однаковий правовий зміст.

Сторонами договору є наймодавець і наймач, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Зміст договору полягає в передачі майна від наймодавця до найма­ча в тимчасове користування, а не у власність. Саме в цьому полягає головна відмінність договору майнового найму від договору купівлі-продажу. Другою його рисою є платний характер користування. За цією ознакою договір майнового найму відрізняється від договору безоплатного користування майном.

Предметом договору майнового найму можуть бути лише речі індивідуально визначені та такі, що не можуть бути знищені або істот­но змінені в процесі користування ними, оскільки наймач при припи­ненні договору найму зобов'язаний повернути майно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.