Сторінка
2
1. Виправно-трудові колонії для тримання повнолітніх засуджених до позбавлення волі на стислі терміни;
2. Окремі табірні пункти для тримання повнолітніх засуджених до позбавлення волі на термін три роки і більше;
3. Трудові колонії для неповнолітніх засуджених до позбавлення волі;
4. В'язниці для засуджених до тюремного ув’язнення;
5. Транзитно-пересильні пункти.
Були також штрафні підрозділи, замість яких у 1948 році були засновані підрозділи суворого режиму, у яких трималися злісні порушники порядку відбування покарання. У перші повоєнні роки, крім того, на території України знаходилося декілька таборів, що підпорядковувалися безпосередньо НКВС СРСР. Для контролю за їхньою діяльністю в МВС УРСР був створений табірний відділ. Цей відділ контролював лише питання охорони і режиму тримання засуджених. Після закінчення відбудовних робіт на шахтах і заводах Донецької і Луганської областей і будівництва автостради Москва - Сімферополь зазначені табори були розформовані і табірний відділ припинив своє існування. У березні 1953 року ЦК КПРС, Рада Міністрів СРСР та Президія Верховної Ради СРСР прийняли постанову, котрою Міністерство державної безпеки СРСР і Міністерство внутрішніх справ СРСР були об'єднані в одне - Міністерство внутрішніх справ СРСР. При цьому тюрми, слідчі ізолятори і трудові колонії неповнолітніх були залишені в МВС, а виправно-трудові колонії і табори передані в підпорядкування Міністерства юстиції. Таке рішення не виправдало себе і на початку 1954 року виправно-трудові колонії і табори були повернуті у ведення МВС. У 1954 році було відновлено дострокове й умовно-дострокове звільнення засуджених. Інститут заліку робочих днів, що існував до цього, був скасований. У 1957 році постановою Ради Міністрів України було затверджено Положення про спостережні комісії. Пожвавилася діяльність комісій у справах неповнолітніх при місцевих Радах. У 1958 році Рада Міністрів СРСР затвердила загальносоюзне Положення про виправно-трудові колонії і тюрми. Основним видом виправно-трудових установ для дорослих засуджених були визнані виправно-трудові колонії. Вони передбачалися з трьома видами режимів: загальним, посиленим і суворим. Положенням не передбачалися Виправно-трудові табори і вони були або реорганізовані в колонії або ліквідовані. У тюрмах встановлювалося два види режиму: загальний і суворий. У 1957 році до штатів виправно-трудових колоній були введені посади начальників загонів, а з 1958 року в них були організовані загальноосвітні школи і почали створюватися професійно-технічні училища. Управління виправно-трудових таборів і колоній, відділ трудових колоній і тюремне управління мали цілком замкнуті структури. У їхньому складі були всі служби, необхідні для забезпечення діяльності підвідомчих підрозділів, у тому числі охорона, медична служба та ін. 13 січня 1960 року союзне Міністерство внутрішніх справ було скасовано. У зв'язку з цим Міністерству внутрішніх справ України прийшлося перебудовувати свою структуру, у тому числі і по лінії місць позбавлення волі. Самостійні управління (відділи), що відали місцями ув’язнення, були об'єднані в один орган - Управління виправно-трудових установ (УВТУ). Ця міра дозволила ліквідувати зайві, дублюючі управлінські ланки, із загальних позицій вирішувати питання діяльності місць позбавлення волі, особливо в питаннях їх комунально-побутової облаштованості, розвитку виробництва, навчання засуджених робітничим професіям і т.п. 26 липня 1961 року Указом Президії Верховної Ради України затверджено Положення про виправно-трудові колонії і тюрми МВС Української РСР. Виправно-трудові колонії передбачалися чотирьох видів: загального, посиленого, суворого й особливого режимів. Республіканське Положення 1961 року діяло до липня 1969 року, тобто до прийняття Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік. У наступні роки охорона виправно-трудових колоній була покладена на Управління внутрішніх військ МВС УРСР (який із 1966 року стало підпорядковуватися МВС СРСР) і почала здійснюватися військовослужбовцями строкової служби. При кожній колонії був створений конвойний підрозділ (взвод, дивізіон), із більшою чисельністю особового складу, ніж було до цього. Для їхнього розміщення треба було здійснити будівництво при колоніях військових містечок, посилення охоронних споруд, на що були витрачені значні кошти. Вивід засуджених на роботи за межі зони групами почав різко скорочуватися, а потім припинився зовсім. У той же час, у виховно-трудових колоніях, тюрмах і слідчих ізоляторах охорона залишилася стара, яка комплектувалася по вільному найму. Це говорить про непослідовність даної реорганізації. У зв'язку з передачею охорони колоній у ведення управління внутрішніх військ, в Управлінні виправно-трудових установ був створений відділ режиму. Наглядова служба виявилася в подвійному підпорядкуванні (адміністрації ВТУ і командування військ), що не сприяло повною мірою ефективності цієї служби. Потім із ведення Управління ВТУ були виведені медичні, постачальницькі, будівельні служби. У 1963 році законом був передбачений новий вид виправно-трудових установ - колонії-поселення. 20 березня 1964 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про умовне звільнення з місць позбавлення волі засуджених, що стали на шлях виправлення, для роботи на будівництві підприємств народного господарства". 26 липня 1966 року Указом Президії Верховної Ради СРСР передбачено встановлення адміністративного нагляду за визначеною категорією осіб, що звільняються з місць позбавлення волі. У цьому ж році відновлено Міністерство внутрішніх справ СРСР. 11 липня 1969 року Законом СРСР затверджені Основи виправно-трудового законодавства Ради РСР і союзних республік, що введені в дію з 1 листопада 1969 року. Основами передбачалися такі виправно-трудові заснування:
Завантажити реферат