Сторінка
3
1. Виправно-трудові колонії (загального, посиленого, суворого, особливого режимів і колонії-поселення).
2. Тюрми (загального і суворого режимів).
3. Виховно-трудові колонії (загального і посиленого режимів) для неповнолітніх злочинців.
На Україні Виправно-трудовий кодекс було затверджено 23 грудня 1970 року Законом Верховної Ради і з 1 червня 1971 року введено у дію. 5 червня 1973 року було уточнено порядок розміщення засуджених до позбавлення волі у виправно-трудових установах (Відомості Верховної Ради N 25, 1973 р.). У червні 1974 року Управління ВТУ МВС України було перетворено в Головне управління ВТУ, що природно, черговий раз призвело до зміни його структури. Зокрема, до складу Головного управління ВТУ ввійшло управління матеріально-технічного постачання, яке до цього було самостійним структурним підрозділом міністерства, хоча обслуговувало воно в основному виправно-трудові установи. 23 березня 1977 року Виправно-трудовий кодекс України доповнений новим розділом - Порядок і умови виконання умовного осуду до позбавлення волі й умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці. У наступні роки вносилися й інші зміни в чинний Виправно-трудовий кодекс УРСР і в структуру Головного управління ВТУ. У 1989 році Головне управління ВТУ було реорганізовано в Головне управління виправних справ (ГУВС) із частковими структурними змінами. Зокрема було організоване управління режиму і спецробіт. Перебудовчі процеси кінця вісімдесятих років дозволили подивитись на багато речей по-новому. У тому числі і на кримінально-виконавчу систему, яка була створена на принципах суворого централізму та адміністративно-командного управління і не могла в повній мірі забезпечити покладені на неї функції. До проголошення незалежності пенітенціарна система України, як і усіх інших республік колишнього СРСР, функціонувала відповідно до законодавчих та нормативних вимог, встановлених Кримінальним кодексом СРСР та його підзаконними актами. На рубежі 1989-1990 років назріла об’єктивна необхідність перегляду виправно-трудової політики, що проводилась, глибокого аналізу стану справ, визначенню відповідності поставленої мети і задач реальним можливостям и результатам. Кризові явища в місцях позбавлення волі, загострення оперативної обстановки, яке супроводжувалось зростанням злочинності, захватами заложників, груповими непокорами засуджених адміністрації, привели до висновку про те, що в сфері виконання кримінальних покарань необхідні докорінні зміни. Старі, традиційні методи управління місцями позбавлення волі, які базувались на підтриманні жорсткого режиму відбування покарань, все менше сприяли затвердженню законності та правопорядку в установах. Зростання негативних тенденцій в установах виконання покарань мало інше, більш глибоке коріння. У той час у суспільстві набирали силу демократичні процеси, йшло співставлення поглядів у найширшому спектрі політичних і соціальних питань. Всі жили у відчутті великих змін. Звичайно ці настрої та атмосфера повністю передавались мешканцям місць позбавлення волі. До того часу ряд працівників кримінально-виконавчої системи мали змогу побувати в службових відрядженнях за кордоном і ознайомитись з організацією виконання покарань в Італії, Німеччині, Болгарії, Англії, Скандинавських країнах. Проте створені десятиріччями основи й традиції цих держав докорінно відрізнялись від України, тому зняти копію з тюремних систем однієї з цих країн і перенести її на нашу було неможливо. У нас свій менталітет, свої соціальні й економічні умови і, звичайно, свій шлях розвитку. Оцінивши всі ці фактори було зроблено перший крок до гуманізації існуючої каральної політики в Україні. Міністерством внутрішніх справ за участю вчених і зацікавлених відомств була розроблена і пізніше затверджена постановою уряду № 88 від 11 липня 1991 р. Концепція реформування кримінально-виконавчої системи України. В її основу були покладені Декларація про державний суверенітет України, прийняті ООН Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими, Загальна Декларація прав людини, Європейські стандарти, інші міжнародні угоди та документи. Реформа, перш за все, направлена на соціальну переорієнтацію виконання кримінальних покарань з урахуванням міжнародного досвіду й актів про права людини, принципів законності, гуманізму, демократизму, справедливості, диференціації та індивідуалізації виховного впливу на засуджених. Необхідно відмітити, що концепція передбачала корінні глибокі зміни, розраховані на перспективу і які вимагають часу. Критичний же стан системи, ситуація, що склалась, продиктували необхідність проведення в короткі строки радикальних змін в області законодавства і організації виконання кримінальних покарань. З урахуванням реальної обстановки до Верховної Ради, Президенту й до Кабінету Міністрів України вносились відповідні пропозиції про прийняття законодавчих і інших нормативних актів з метою вдосконалення діяльності установ і нормалізації оперативної обстановки серед спецконтингенту. Ці зусилля знайшли підтримку законодавчої та виконавчої властей. З придбанням Україною самостійності було знято суворі таємниці з системи виконання покарань. Зараз її установи відвідують представники любої зареєстрованої громадської організації, колективу чи видавництва. Разом з тим наша динамічна дійсність постійно висуває нові задачі, проблеми, що вимагали оперативних, нестандартних рішень. У 1990-1991 роках цілий ряд нормативних актів, спрямованих на гуманізацію виконання покарання, прийнято МВС України за узгодженням із Генеральною прокуратурою України, у т.ч. 20 грудня 1991 року змінені і переоголошені "Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ" (засудженим дозволено носіння короткої зачіски, сорочок цивільного зразка, скасовані нагрудні знаки, розширений асортимент дозволених до придбання і збереження продуктів харчування і предметів споживання, у т.ч. наручних годинників, спортивних костюмів та ін.). 2 вересня 1991 року Головне управління виправних справ перейменовано в Головне управління по виконанню покарань МВС України, а УВС-ВВС УВС областей у Управління (відділи) по виконанню покарань. При цьому штатна структура залишилася без змін. 22 лютого 1992 року постановою Кабінету Міністрів України встановлено порядок, відповідно до якого заробітна плата засудженим нараховується в повному обсязі за діючими тарифами, а відрахування провадяться по фактичних витратах на утримання. 6 березня 1992 року Верховною Радою прийнято Закон України "Про скасування покарань у виді заслання та висилки", скасована також кримінальна відповідальність за відхилення від цих покарань. Всі особи, що відбували ці покарання в інших регіонах колишнього СРСР, повернуті на Україну. 31 березня 1992 року затверджена нова структура Головного управління по виконанню покарань МВС України. 16 травня 1992 року Постановою Верховної Ради України призупинена дія ст.25(1) і ст.52(2) Кримінального кодексу України про умовне засудження до позбавлення волі й умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці (у зв'язку з масовою відмовою госпорганів від працевикористання піднаглядних спецкомендатур). 5 серпня 1992 року Постановою Кабінету Міністрів "Про поліпшення діяльності установ кримінально-виконавчої системи" схвалена пропозиція МВС про повернення громадян, засуджених судами України, що відбувають покарання за її межами, у відповідні установи МВС України. Передбачено будівництво в ряді областей слідчих ізоляторів, виправно-трудових колоній, відкриття колоній-поселень для створення засудженим належних умов тримання і забезпечення їхньої працезайнятості. 4 травня 1993 року Верховною Радою України прийнято Закон "Про внесення змін до ст.25 КК України", яким розширено перелік злочинів за вчинення яких передбачено виконання покарань у колоніях-поселеннях. 6 травня 1993 року Верховною Радою України прийнято Постанову про створення при виправно-трудових колоніях відділень колоній-поселень для засуджених, які твердо стали на шлях виправлення і переведені у ці колонії визначеннями народних судів. 6 травня 1993 року Верховною Радою України прийнято Постанова про тимчасове створення при виправно-трудових колоніях відділень слідчих ізоляторів для осіб, засуджених до позбавлення волі, вироки судів у відношенні яких ще не набули законної сили. 25 червня 1993 р. Верховною Радою України прийнята Державна Програма боротьби зі злочинністю, у який 6 розділом передбачений ряд заходів щодо подальшого удосконалювання кримінально-виконавчої системи (відкриття нових колоній і слідчих ізоляторів, поліпшення комунально-побутових умов, надання додаткових пільг по виробничо-господарській діяльності й ін.). 30 червня 1993 року Верховною Радою України прийнято Закон про попереднє ув'язнення. 26 січня 1994 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 31 "Про Програму приведення умов тримання засуджених, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також осіб, що тримаються в слідчих ізоляторах і лікувально-трудових профілакторіях, у відповідність із міжнародними стандартами". Цим актом Україна затвердила спрямованість пенітенціарної політики на досягнення забезпечення прав і свобод громадян, прийнятих у передовій практиці розвинених країн. 27 серпня 1994 року Верховною Радою прийнято Закон України "Про внесення змін та доповнень в законодавчі акти України щодо врегулювання деяких питань, пов'язаних з умовами відбування покарання". Цим Законом:
Завантажити реферат