Сторінка
2

Адвокатура Франції

Школи формування (навчання) адвокатів створені в додатній кількості для всіх регіонів, де існують колегії адвокатів, і діють, у залежності від розмірів регіону, як регіональні або міжрегіональні.

Абітурієнти цих шкіл для вступу повинні вже мати чотирирічну університетську освіту і скласти досить непрості вступні іспити, серед яких головне значення надається усним іспитам, під час яких перевіряється не тільки рівень знань, а й інші характеристики абітурієнтів, що свідчать про їх, так би мовити, професійну придатність (швидкість реакції, логічність суджень, вміння сформулювати свої думки, засади світогляду, ставлення до прав людини тощо).

Програма навчання в школі розрахована на 1 рік освіти і поєднує теоретичне і практичне навчання за системою модулів.

Як бачимо, навчальний процес у школах формування адвокатів у Франції орієнтований на набуття студентами практичних навичок, вміння втілювати раніше набуті теоретичні знання на практиці.

Слід підкреслити, що французька система освіти адвокатів не припиняється із прийняттям випускника адвокатської школи до адвокатури і зарахуванням його до реєстру адвокатів-стажистів регіональної колегії адвокатів, а певною мірою тільки починається. Стажисти не тільки протягом 2-х років безпосередньо навчаються в робочому процесі як асистенти адвокатів, що є їх наставниками, а й мають обов’язково пройти 200 годин навчання в тій же Школі формування адвокатів у модулях, орієнтованих вже на певну спеціалізацію, і до того ж обов’язково мають брати участь в усіх інших навчальних заходах, що організовуються відповідною колегією адвокатів для стажистів.

Для адвокатів, які успішно виконали всі названі вимоги, пройшли дворічне стажування і були зараховані до списку адвокатів, подальше навчання в суто академічному сенсі слова вже не є обов’язковим. Проте можливості для бажаючих і далі набувати знання – відмінні. Так, при Паризькій колегії адвокатів (яка об`єднує ½ всіх адвокатів Франції) діє Центр підвищення кваліфікації адвокатів, який щорічно організовує серію лекцій, семінарів, конференцій, “круглих столів” з найбільш складних, цікавих і актуальних проблем права, нового законодавства, різних аспектів адвокатської діяльності. І хоча участь в цих заходах не є обов`язковою, але їх високий фаховий і організаційний рівень забезпечує незмінний інтерес до них з боку адвокатів і їх досить активну участь у більшості програм, що організовуються Центром.

3. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ АДВОКАТА.

Адвокат має право на мантію своєї професії. Він наділений свободою висловлення, імунітетом від безпідставних обвинувачень у вчиненні злочину, дифамації. Адвокат має право на гонорари, розмір яких залежить від взаємної згоди з клієнтом.

Адвокат зобов’язаний додержувати професійної таємниці, що є одночасно правом і обов’язком. Він не обмежений у листуванні з клієнтом, навіть, з тим, що перебуває під вартою.

Адвокату забороняється розголошувати загальну професійну таємницю, таємницю слідства, відомості, одержані від клієнта. Він не може бути радником, представником чи захисником більше як одного клієнта в одній справі. Адвокат зобов’язаний додержуватися гідного способу життя. При непорядному ставленні до своїх клієнтів він підлягає цивільно-правовій відповідальності, а при вчиненні злочину – кримінальній відповідальності.

Адвокат може бути притягнутий і до дисциплінарної відповідальності. Це може статися в разі порушення законів та регламентів, професійних норм, нехтування вимогами чесності, гідності і професійної делікатності, навіть за межами професійної діяльності.

Дисциплінарними стягненнями є: попередження, догана, тимчасове (до 3-х років) усунення від роботи, виключення з списків адвокатів. При вчиненні незначних проступків адвоката викликає голова ордену адвокатів, щоб зробити йому “батьківське повчання”. У більш серйозних випадках дисциплінарні стягнення застосовуються Радою ордену адвокатів, рішення якої можуть бути оскаржені у Апеляційний суд.

4. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ АДВОКАТА.

Цікавою проблемою є також проблема уніфікації адвокатської професії, яка лише у Франції охоплює всіх практикуючих у сфері надання юридичної допомоги юристів (юрисконсульти включно) і підпорядковує їх однаковим правилам професійної діяльності. Реформування в напрямку злиття різних відгалужень професії юриста-практика в єдину адвокатську професію здійснювалося поетапно ще з 60-х років і завершилося в 1991р.

У зв’язку з реформою французькі адвокати одержали можливість обирати форму організації праці. Почнемо з традиційних. Частина адвокатів може працювати індивідуально, як фізичні особи. У індивідуала, зокрема, є можливість організувати товариства з обмеженою відповідальністю. До цього слід додати, що адвокат в силу тих чи інших причин (наприклад відсутність коштів на придбання власності у вигляді контори) може укласти контракт про співпрацю з іншим адвокатом або групою адвокатів.

Виключенням з режиму ліберальної професії (введеного в 1940 р.) є наявність дозволу працювати за наймом у іншого адвоката (групи адвокатів). В цьому випадку укладається трудова угода. Адвокат, що працює за наймом, зберігаючи основні права, не має права на власну клієнтуру. На адвоката-наймача покладено цивільно-правову відповідальність за професійну діяльність найманого адвоката, а останній при виконанні своїх функцій зобов’язаний нагадувати, що він працює за наймом у певного адвоката.

Групові форми роботи адвокатів є надзвичайно різноманітними. Число варіантів збільшилося після реформи 1992 р.

Традиційно найбільш поширеними є асоціації і цивільно-професійні товариства. Асоціація – це об`єднання адвокатів, кожний з яких персонально відповідає перед своїм клієнтом. Права члена асоціації мають особовий характер і не можуть передаватися. Члени асоціації повною мірою зберігають свою правосуб’єктність. Угода про їх створення укладається в письмовому вигляді і доводиться до відома Ради ордена адвокатів. Дуже поширеною формою групового об`єднання є цивільно-професійні товариства (ЦПТ). ЦПТ вносяться до списків об`єднань адвокатів і підлягають реєстрації як юридичні особи.

Однією з основних характеристик товариства є те, що його члени відповідають за борги солідарно і повністю – перед третіми особами. ЦПТ купує чи орендує усе, що є необхідним для спільної роботи адвокатів: приміщення, обладнання, наймає допоміжний персонал. Клієнтура, яку персонально мав кожний адвокат-співзасновник, передається у власність чи користування товариства. За умовами роботи ЦПТ адвокат не одержує персональних гонорарів в міру їх надходження, оскільки усі вони складають прибуток товариства. Праця адвокатів – членів ЦПТ винагороджується за правилами Статуту товариства, частіше – шляхом розподілу прибутку, залежно від розміру часток статутного капіталу, яким володіє кожний член товариства. З іншого боку, адвокат не компенсує поточних і виробничих витрат – це є обов’язком товариства і персонально не оподатковується.