Сторінка
4

Механізм банкрутства в Україні та шляхи його вдосконалення

Проведення процедури санації доручається керуючому санацією. Із його призначенням повноваження органів управління, керівників підприємства-боржника припиняються. В триденний термін відбувається передача статутної та господарської документації, печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей. Лише за згодою комітету кредиторів керуючий санацією укладає великі угоди. Він має право самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених законом, укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди. Його завданням є розробка плану санації боржника (він повинен бути затверджений комітетом кредиторів) та його ефективна реалізація на практиці. За 15 днів до закінчення процедури санації керуючий санацією звітує про результати своєї роботи перед комітетом кредиторів. Одночасно із звітом керуючий санацією вносить на розгляд комітету кредиторів одну з пропозицій:

- про припинення процедури санації в зв’язку відновленням платоспроможності боржника, а відтак і припинення провадження у справі про банкрутство;

- про укладання мирової угоди;

- про звернення в арбітражний суд з проханням про подовження терміну процедури санації;

- про звернення в арбітражний суд з проханням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в зв’язку з відсутністю ознак відновлення платоспроможності боржника.

Слід зауважити, що мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладання цієї угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів і вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладання угоди. Затвердження мирової угоди арбітражним судом є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. В той же час, за заявою будь-кого з кредиторів мирова угода може бути визнана недійсною, а відтак провадження у справі про банкрутство буде поновлено.

Метою ліквідаційної процедури є спів розмірне задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Ця процедура завершує справу про банкрутство. У відповідності із ст.22 Закону строк ліквідаційної процедури не повинен перевищувати 12 місяців (можливе подовження строку на 6 місяців). Проведення процедури ліквідації доручається ліквідатору. Йому на протязі трьох днів з дня його призначення передається бухгалтерська та інша документація банкрута, штампи, печатки, матеріальні та інші цінності. До нього переходять права керівника (органів керування) юридичної особи – банкрута. Ліквідатор наділений наступними повноваженнями:

- приймає в своє підпорядкування майно боржника та організовує його зберігання;

- проводить інвентаризацію і оцінку майна;

- пред’являє третім особами вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

- здійснює заходи, спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна банкрута, яке знаходиться у третіх осіб;

- реалізує майно банкрута для задоволення вимог, які включені в реєстр вимог кредиторів.

Ліквідатор також очолює ліквідаційну комісію, до якої входять представники кредиторів, фінансових органів, а у випадку необхідності – представники Антимонопольного комітету, органів місцевого самоврядування, держоргану з питань банкрутства.

Після проведення інвентаризації і оцінки майна ліквідатор розпочинає його продаж на відкритих торгах. Через засоби масової інформації він оповіщає про порядок продажу майна банкрута, складу, умовах та строках придбання майна. У випадку надходження двох і більше пропозицій відносно придбання майна ліквідатор організовує конкурс (аукціон). Кошти, отримані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів згідно їх черговості: вимоги, забезпечені заставою, вихідні допомоги звільненим, витрати арбітражної процедури, обов’язки перед працівниками (зокрема, заборгованість із заробітної плати), податкова заборгованість, претензії кредиторів, не забезпечені заставою, повернення внесків колективу до статутного фонду, решта вимог.

Ліквідатор виконує свої обов’язки до моменту завершення процедури ліквідації, що підтверджується визначенням арбітражного суду, яке є підставою для виключення юридичної особи-банкрута з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. З цього моменту всі вимоги кредиторів вважаються погашеними. Юридична особа як суб’єкт права і підприємство як майновий комплекс припиняють свої існування.

Отже, якщо попередній механізм банкрутства більшою мірою працював на кредитора і передбачав практично безапеляційне банкрутство боржника, то новий надає можливість пошуку шляхів відновлення платоспроможності боржника – санації, укладання мирової угоди із застосуванням цесії, переоформлення боргу чи його переуступки.

Слід відмітити ще про одну особливість нового механізму. У випадку прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керівник підприємства-банкрута звільняється з роботи, про що робиться запис у його трудовій книжці (абсолютно новий захід для нашого трудового законодавства, внесений Законом до Кодексу законів про працю). Причому в цьому відношенні редакція українського закону виглядає більш-менш м’якою, бо, наприклад, російський закон “Про неспроможність (банкрутство)” передбачає, що невиконання керівником зобов’язання по своєчасному поданню заяви самого боржника до арбітражного суду тягне за собою субсидіарну відповідальність керівника боржника та членів ліквідаційної комісії.

3. ПРОБЛЕМИ МЕХАНІЗМУ БАНКРУТСТВА

ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Не дивлячись на весь прогресивний характер нового механізму він все ж таки не позбавлений недоліків, які і були виявленні практикою його застосування. Загалом ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, списаний з аналогічних актів деяких країн Європи (Франція, Польща і ін.) та США. Якщо вдатися до західного досвіду, з 1978 р. в США діє типово продебіторська система законодавства, яка дозволяє зберігати колишню адміністрацію й проводити реорганізацію в інтересах старої команди менеджерів. А, наприклад, в Великобританії підходи навпаки прокредиторські. Вітчизняні законодавці, очевидно, прагнули знайти “золоту середину”, виходячи з необхідності збереження бізнесу боржника, адже у проборжниковій системі (це в основному Франція та США) відновленням платоспроможності боржника завершується лише від семи до десяти відсотків справ про банкрутство. В той же час англійці з жорсткою прокредиторською системою зберігають бізнес у п’ятдесяти відсотках випадків, діючи при цьому дуже оперативно: усувають колишню адміністрацію, суд призначає зовнішнього керуючого, головне завдання якого – знайти покупця і швидко продати активи. Після продажу бізнес і робочі місця зберігаються, фірма працює, хоч власник і змінюється на більш ефективного. Наш закон з цієї точки зору виглядає досить еклектично, оскільки, з однієї сторони, спрямований на відновлення платоспроможності, а з іншого – досить тривалий час дозволяє здійснювати ці заходи старою командою управлінців хоч і під певним контролем. Проте чи можна сподіватися, що старий менеджмент, який власне і довів підприємство до кризового стану (банкрутства), спроможеться його з цієї ситуації витягти? Досить сумнівно. Адже крім того, досудова інстанція не передбачає відсторонення керівництва підприємства-боржника і є системою заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Таким чином кредитори втягуються у “переговорний процес” стосовно своїх вимог, який може носити навмисно затягнутий характер. Введення до Закону процедури “мирова угода” та закріплення можливості її укладання на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство також свідчать про зазначену сутність Закону, але використання цього правового інституту є цілком виправданим.