Сторінка
2

Механізм банкрутства в Україні та шляхи його вдосконалення

Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний впорядковувати процеси банкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної перебудови української економіки, перетворився на додатковий фактор руйнації її господарського комплексу.

Але банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30. У США в 1998 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки. Для України такі умови були створені після прийняття ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99 р. №784-XIV, який набрав чинність з 1 січня 2000 р. (для сільськогосподарських товаровиробників – з 1 січня 2004 р.).

2. МЕХАНІЗМ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ

Із прийняттям нового закону було кардинально змінено принципи побудови механізму банкрутства в Україні і переорієнтовано його в першу чергу на відновлення, збереження економічного потенціалу відповідної галузі, території і держави в цілому. Крім даного закону, центральним документом механізму банкрутства в Україні є також Порядок проведення досудової санації держпідприємств, затверджений КМУ від 17.03.2000, метою якого є реалізація положень, закріплених у ст.3 “Заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові процедури” діючого закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Завдяки новому закону з’явилася реальна можливість фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств, повернення боргів кредиторам, залучення реальних інвесторів шляхом застосування процедури банкрутства. Передбачені законом механізми мають на меті усунення у ході реформування економіки перешкод, пов’язаних із ідеологічною заангажованістю щодо самого поняття “банкрутство”. Важливо, що закон надає змогу боржникам провадити розрахунки за своїми зобов’язаннями різними способами, - це сприятиме відновленню вітчизняного виробництва.

Перевагою нового закону є те, що всі статті повною мірою конкретизовані, велика увага відведена ролі запобіжних процедур – реорганізації та реструктуризації неплатоспроможних підприємств, чітко визначені особливості проведення всіх процедур та повноваження учасників, введена процедура прощення боргів (мирова угода), а також, що надзвичайно важливе – чітко регламентовані строки здійснення всіх процедур, окремих їх етапів і граничні строки ліквідації підприємства-банкрута, передбачено наявність фахівців з питань банкрутства – розпорядників майна боржника, санаторів та ліквідаторів.

Законом впроваджено нові підходи до проведення реорганізації підприємства. Завдяки цьому кредитори матимуть більші можливості повернути свої кошти, ніж за умови ліквідації боржника.

Процедура банкрутства складається з таких основних етапів:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- досудова санація, включаючи реструктуризацію підприємства-боржника;

- ліквідація боржника, визнаного банкрутом.

Абсолютно новим, невідомим для українського законодавства є розпорядження майном, яке вводиться арбітражним судом на строк до шести місяців і являє собою систему заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

В результаті складання мирової угоди між боржником та кредиторами підприємство одержує можливість працювати далі у нормальному режимі, оскільки всі його борги або прощаються, або пролонговуються. При цьому має місце спільна розробка бізнес-плану розвитку об’єкта, який повинен сприяти ефективній діяльності та майбутнім розрахункам з кредиторами.

Одним з найбільш цікавих процесів є процедура санації. Санація як система соціально-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів підприємств-банкрутів, передбачає цілий комплекс заходів:

- погашення боргу;

- злиття збиткових підприємств із фінансово-міцними;

- переоформлення короткотермінових кредитів у довгострокові;

- випуску цінних паперів;

- продажу майна боржника або передачі його в оренду;

- перепрофілювання підприємства-боржника;

- надання урядом пільгових кредитів і пільг по податкам;

- зниження номінальної вартості старих акцій тощо.

Кредитори мають можливість отримати певну частину цінних паперів боржника та задовольнити таки чином свої вимоги. В цьому випадку відбувається зміна власника на підприємстві, який безпосередньо буде вирішувати його подальшу долю.

Останнім напрямом процесу стає ліквідація підприємства чи “чисте банкрутство” .

Новими офіційними учасниками судової процедури стали: розпорядники майна, керуючі санацією та ліквідатори, які виконують роль арбітражних керуючих. Практично в усіх процедурах банкрутства вони виступають в якості однієї з головних діючих осіб. А досить часто це одна і та сама особа, яка працює на всіх етапах процедури. Якщо пакет держави не менший за 25%, то управителем є чиновник, в інших випадках – ліцензований фахівець, який є підприємцем – фізичною особою. Окрім доброї юридичної підготовки керуючий має бути знавцем бухгалтерії, трохи інженером і неодмінно дипломатом. Останнє є чи не найважливіше, бо він представляє інтереси обох сторін (боржника і кредитора). За неналежне виконання обов’язків комітет кредиторів (7 найбільших, включаючи податкову) може усунути його через арбітраж. Влада арбітражного управителя на підприємстві, яке банкрутує величезна, але він має і великий обсяг відповідальності.