Сторінка
8

Особистість і політика

Ми вже зазначали, що населення України досить критично оцінює політичну діяльність партій і рухів, професійну політичну діяльність узагалі. Не завадить знов нагадати, що опитування жителів Київщини показало: позитивно ставляться до професійної політичної діяльності лише 16% респондентів, негативно — близько 51%, 23% не змогли відповісти, а 6% до неї байдужі. Характерно, що з віком негативне сприйняття політики як професії посилюється [16].

Нині в Україні відбувається створення демократичної інфраструктури політичної соціалізації, яка здатна відіграти суттєву роль у подоланні стереотипів тоталітарної масової та індивідуальної політичної свідомості. Цей процес разом з організаційними зусиллями потребує розробки концепції і засад політичної соціалізації особи стосовно сьогоднішніх умов формування демок­ратичної культури населення.

Щодо організаційної сторони проблеми, то варто зазначити, що Україна, як і інші країни СНД, має досвід функціонування системи політичної освіти. Цей досвід, а також матеріальна база цілком можуть бути використані з метою демократичної політ­просвіти населення держави. Набагато складнішою справою є залучення до діяльності в системі політичної освіти спеціалістів і громадськості. Накопичений досвід старих «спеців» тут не завжди може бути придатним, а ентузіасти-аматори навряд чи можуть на професійному рівні осмислити й здійснити цю важливу роботу за сучасних умов.

Так, польський політолог Є. Вятр, аналізуючи перспективи розвитку демократії в країнах Східної Європи, підкреслює велике значення для розвитку демократії спадщини минулого, тобто такого типу політичної культури, який би характеризувався взаємотерпимістю і впевненістю в тому, що переможений поважатиме демократичні правила гри. Щодо цього, на думку Є. Вятра, минуле країн Східної Європи не дає підстав для заспокоєння. Гоніння на інакомислячих, підозрілість, фанатизм, сприйняття політики в категоріях «образу ворога» — саме так виховано цілі покоління [17].

Як свідчить суспільна практика, політична соціалізація є невіддільною від загальної (загальнокультурної) соціалізації. Ці два потоки зумовлюють один одного, хоч межі їхніх внутрішніх стадій можуть не збігатися і між ними можуть виникати суперечності, особливо в тих випадках, коли новий політичний режим намагається утвердити свою владу на базі старої культури або коли стара культура намагається відтворити себе на базі нового політичного режиму.

Як може сьогодні відбуватися процес політичної соціалізації в Україні? Зрозуміло, що сама можливість переходу від тоталітаризму до демократії робить об’єктивно необхідною зміну як ролі політики в житті людей, так і типу політичної культури, що склався раніше. За сучасних умов відбувається не лише соціалізація покоління, яке вступає в життя, а й ресоціалізація всього раніше соціалізованого населення. Для здійснення цього процесу система цінностей, норм та стереотипів, що їх одержала Україна в спадщину від тоталітаризму колишнього СРСР, має бути замінена на систему демократичних норм і цінностей.

Головною передумовою для здійснення такої роботи має стати створення в Україні системи демократичної політичної освіти населення із залученням найбільш компетентної і демократично заангажованої частини наукової, педагогічної та управлінської інтелігенції; системи, що вже існує в усіх демократичних державах. Без цього неможливо забезпечити нормальний процес політичної соціалізації та формування громадянської свідомості. Створюючи таку систему, слід ураховувати як досвід країн з розвинутою демократією, так і специфіку громадсько-політичного буття в Україні, що потребує реалізації в політичній освіті таких засад:

· пропаганди національної та соціально-класової толерантності як єдиної можливості уникнути соціального вибуху й громадянської війни за умов тяжкої соціальної кризи;

· утвердження свободи (слова, пересування, совісті і т. д.) як абсолютної й неминущої цінності, в ім’я якої суспільство здатне пережити труднощі посттоталітарного розвитку;

· руйнування психологічного стереотипу «засвоєної безпорадності», пов’язаного з переконанням, що нормальне життя можливе тільки «десь там», а ми приречені на жалюгідне периферійне животіння, залежне від благодійності багатого Заходу;

· створення іміджу української держави як спільного дому для всіх, хто в ньому живе, відкритого для всебічних контактів усім цивілізованим країнам, але насамперед — своїм найближчим сусідам, від миру в домі котрих залежить мир і в нашому власному домі [18].

Література

1. Див.: политология. Энциклопедический словарь. — М., 1993. — с. 269.

2. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998. — С. 325—333.

3. Там само. — С. 325—333.

4. Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. — М., 1972. — с. 190.

5. Цит. за: Цыганков П. Политология Роберта Даля // Социально-политические науки. — 1990. — №10. — с. 88.

6. Див.: Санистебан Л. С. Основы политической науки. — М., 1992. — с. 7.

7. Див.: Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии. — М., 1995. — с. 6.

8. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 25. — Ч. 1. — с. 257.

9. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 9. — с. 72.

10. Див.: Політологія: історія та методологія / За заг. ред. Ф. М. Кири­люка. — К.: Здоров’я, 2000. — С. 20.

11. Див. Політологія: історія та методологія / За заг. ред. І. С. Юзюб­ка, К. М. Левківського. — К.: Вища шк., 1998. — С. 18.

12. Див.: Политология: Энциклопедический словарь.— М., 1993. — с. 256.

13. Freund Y. L’Essense du politique. — Paris, 1965. — p. 374.

14. Макиавелли Н. Государь. — М., 1910. — с. 14.