Сторінка
5

Сучасні ідейно-політичні течії

Серед них особливого значення надають здійсненню спрямованого (регулюючого) розвитку економічної демократії з урахуванням специфіки тієї чи іншої країни, бо, як показала практика, економічна демократія не може розвиватися за «єдиною, або фіксованою моделлю»; у кожній із країн вона має свої особливості. Для вирішення цього завдання велике значення має «демократичний і соціальний контроль» над розвитком економіки, роль якого зростатиме в процесі її інтернаціоналізації. У такому контролі разом з державними органами повинні брати участь і суспільно-політичні організації. На них покладається відповідальність за забезпечення захисту соціальних та суспільних інтересів, участі трудящих у прийнятті рішень на рівні підприємств і робочих місць, а також участі профспілок у розробці та реалізації економічної політики в масштабах країни.

Політична демократія охарактеризована як така, що має надкласовий характер. Вона зумовлює здійснення політичних прав і свобод (свободи слова, думки, освіти, організації та релігії), включає також свободу вибору між різними політичними альтернативами; можливість зміни уряду мирними засобами на основі народного волевиявлення, створення судової системи, що базується на верховенстві закону, перед яким є рівними всі громадяни, усі верстви суспільства.

Розвиток соціальної демократії означає наявність соціальних прав у трудового народу, підвищення його матеріального та куль­турного рівня. З цією метою розроблено ефективні заходи, які мають пом’якшувати наслідки кризових явищ у економіці і сприяти зменшенню безробіття, підвищенню рівня зайнятості населення. Передбачається стимулювання торгівлі між різними країнами, стримування інфляції і створення робочих місць, форму­вання системи підготовки нових робочих кадрів та перепідготовки старих. Зі здійсненням цих заходів, як і з розвитком економічної та політичної демократії, пов’язується впровадження в життя основних принципів «демократичного соціалізму» — свободи, справедливості, солідарності.

Розробка теорії «демократичного соціалізму» в документах Соцінтерну та практичні заходи соціал-демократії для її втілення в життя в країнах Заходу є важливим внеском у розвиток суспільного прогресу. На особливу увагу заслуговують:

· пошук способів підвищення ефективності економіки, піднесення продуктивних сил на новий, більш високий рівень розвитку;

· форми здійснення в країнах, де при владі перебувають соціалістичні і соціал-демократичні партії, радикальних соціально-економічних заходів, спрямованих на задоволення життєвих потреб широких верств трудящих;

· вивчення досвіду поступового здійснення соціальних перетворень, пошуки компромісів із суспільно-політичними силами, партіями та рухами, що дотримуються альтернативних позицій.

Прикладом ефективної реалізації ідей «демократичного соціалізму» може бути «шведський експеримент». Його успіх пов’я­зують із діяльністю Соціал-демократичної робітничої партії Швеції (СДРПШ). Суспільство, що побудоване в цій країні, на думку відомого вченого, члена СДРПШ К. Еклунда, «є ні соціалістичним, ні капіталістичним». Його змішана економіка «ближче стоїть до капіталізму, ніж до соціалізму, причому до капіталізму з людським обличчям» [8]. Першочерговим завданням шведської соціальної системи є обмеження приватного прибутку. Воно досягається з допомогою добре продуманої системи податків. Це дає змогу соціал-демократії значно поліпшувати становище в соціальній сфері, особливо в медицині та освіті, забезпечувати людям рівні «стартові» можливості, що не залежать від походження й умов життя. Успіху «шведського експерименту» сприяла політика нейтралітету, яку послідовно проводить уряд, стабільність політичної обстановки і, безумовно, тривале правління соціал-демократії.

Соціал-демократичні партії, які виникли в Україні та в інших країнах СНД, дотримуються орієнтації на класичну соціал-демократію.

Ліворадикальні концепції соціалізму. Ці концепції виражають інтереси певних верств робітничого класу, інтелігенції, особливо молоді. Останнім часом вони теж зазнали суттєвих змін. Лівий радикалізм, який донедавна був підґрунтям цих концепцій, усе більше пориває з екстремізмом, ультралівацькою фразеологією, крайньою еклектичністю. У цих доктринах починає виявлятися тверезіший підхід до актуальних проблем сучасності, висуваються прогресивні ідеї. Лівий радикалізм — це не однорідне явище, у ньому виділяються три течії: анархізм, троцькізм та екологічний соціалізм. Кожна з цих течій по-своєму трактує соціалізм.

Анархізм. Він виник майже два століття тому. Для нього характерні два провідні напрямки: анархо-індивідуалізм і анархо-комунізм. Основні ідеї анархо-індивідуалізму були сформульовані в ХІХ ст. французьким філософом П. Ж. Прудоном [9]. Ці ідеї зводилися до того, що нове суспільство має базуватися на пріоритеті особистості, на егоїзмі. Оскільки держава й особистість несумісні, анархо-індивідуалізм виступав проти держави, проти будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялося анархо-індивідуалістам як суспільство обміну послугами, між дрібними власниками, в якому немає антагонізму класів та насильства, досягнуто «взаємної угоди». Це вчення, яке Прудон назвав «теорією взаємності», розцінювалося марксизмом як одна з форм дрібнобуржуазного утопізму, оскільки в новому суспільстві робітничий клас повинен укласти з буржуазією «взаємну угоду».