Сторінка
3

Сучасні ідейно-політичні течії

Зміцнення позицій неоконсерватизму в науці та ідеології відбувається одночасно з посиленням відповідних ідей та настроїв у політичному житті. Особливо яскраво це виявилося в США та Великобританії, де Р. Рейган і М. Тетчер, що виступали з позицій нового, жорсткого консерватизму, досить швидко завоювали лідируючі позиції у своїх партіях, а потім і перемогли на виборах. Уже сама тільки тривалість їх перебування при владі (8 років і 11,5 років) свідчить про силу нової течії та потенціал, котрий вона мала з самого початку. Про це говорять і поняття «рейганоміка» та «тетчеризм», що міцно увійшли в політичний словник 80-х років і стали загальновизнаними символами сучасного консерватизму.

У 80-х роках сталися серйозні зміни в політичному житті країн Заходу: зміцнили свої позиції консерватори в США та Великобританії, були усунені від політичного керівництва соціалісти й ліберали у Франції, Італії та ФРН. Ідеї консерватизму та відповідні підходи до вирішення соціально-економічних проблем стали домінуючими в багатьох впливових політичних партіях західних країн: Консервативній партії Великобританії, Республіканській партії США, Ліберально-демократичній партії Японії, Християнсько-демократичному та Християнсько-соціальному союзі у ФРН (ХДС/ХСС), Італійській християнсько-демократичній партії та кількох інших. Лібералізм поступився місцем консерватизму в усіх сферах життя.

Посиленню впливу консерватизму в країнах Європи та Америки сприяло багато факторів.

Насамперед треба враховувати, що неоліберальна доктрина «суспільства добробуту» покладала в основу його розвитку швидкий прогрес техніки. Але прискорення НТП спричинило загострення екологічної обстановки, значно погіршило середовище життя людини. Відтак посилилося невдоволення політикою лібералів, помітно зріс вплив консерваторів, які обіцяли гармонізувати відносини людини з довкіллям.

Сприятливим для консерваторів став і факт посилення в західних країнах бюрократизму, котрий породжувався державою і гальмував розвиток економіки. Неоконсерватори виступили за усунення держави від управління економікою та соціально-полі­тичною сферою, за повернення свободи ринку й конкуренції. Дотримуючись цього курсу, М. Тетчер у роки свого правління (1979—1990) послідовно здійснювала децентралізацію і приватизацію державного сектору економіки, розширення приватного підприємництва. У результаті проведення такої політики було досягнуто значних успіхів у розвитку економіки країни, підвищено життєвий рівень більшості англійських трудящих. Частка власників акцій великих підприємств збільшилася у Великобританії за 10 років з 7 до 24%. Зросла роль дрібних фірм і підприємств, що на них у кінці 80-х років було зайнято до 1/4 всієї робочої сили. На 70% збільшилася кількість осіб, які мали власне діло, але не користувалися найманою працею. Усе це свідчило про досить глибокі й масштабні зміни у сфері виробничих відносин та відносин власності. Вони привели до послаблення відчуження як власника, так і робітника від засобів виробництва, від процесу та результатів праці.

Водночас у Великобританії сталися значні зміни й у сфері політичних відносин. Помітно скоротилася кількість державних органів, кількість державних службовців зменшилася на 167 тис. (23%), деякі з державних та муніципальних служб були передані на контрактній основі приватним власникам [3].

Проте нині консерватори в різних країнах намагаються зміцнити і владні функції держави з метою відновлення довіри народів до влади, що була підірвана політикою неолібералів. Але зміцнення владних функцій має на меті відмову від ідеї рівності всіх соціальних верств суспільства, збереження в державі принципу ієрархічності. Консерватори визнають досконалою тільки таку структуру політичного управління, куди допускаються лише пред­ставники елітарних верств суспільства. Від участі в управлінні усуваються представники «простих» людей, особливо робітничого класу, через його нібито схильність до насильства.

Ясна річ, деякі соціально-політичні погляди консерваторів не зовсім «вписуються» в сучасні наукові уявлення про природу та закони розвитку суспільного життя. Проте їхній цілісний погляд на суспільство, намагання виявити його внутрішні взаємозв’язки не залишилися непоміченими суспільною думкою. Сучасну людину приваблює висока оцінка консерваторами ролі сім’ї та школи як факторів стабілізації суспільства. Такі «продукти розуму», як ядерна й хімічна зброя, сталінський та полпотівський «соціалізм», спонукають нині прислухатись до критики консерваторами просвітительської абсолютизації розуму в соціально-політичній сфері. Актуальним залишається питання і про ставлення до минулого. Відомо, що відмова від цінностей, що були створені попередніми поколіннями, нехтування традиціями народу дуже дорого коштували нашому суспільству.

Більшість виборців західних країн сьогодні підтримують консерваторів. Але це не означає відмови від благ, котрі їм дала політика «держави добробуту»: безплатної освіти, доступного медичного обслуговування, пенсійного забезпечення тощо. Відда­ючи сьогодні свої симпатії консерваторам, вони виступають не за демонтаж «держави добробуту», а за її дальше вдосконалення. А тому політика неоконсерваторів все більше наближається до політики неолібералів.

3. Соціалістичні політичні концепції

Марксистська соціально-політична думка. Учення К. Маркса (1818—1883) і Ф. Енгельса (1820—1895) виникло в кінці 40-х років ХІХ ст. в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Сво­бода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установ­лення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

Проблема визволення людини, формування цілісної, гармонійної, всебічно розвиненої людини — головна ідея Маркса та Енгельса. Уже в своїх ранніх працях Маркс писав про необхідність установлення принципово нового суспільного устрою, який би зробив вихідним моментом розвитку саме людину. Енгельс також у своїх перших творах виступав як послідовний прихильник гуманізму.

У творах періоду формування марксизму, особливо в «Маніфесті Комуністичної партії», Маркс та Енгельс формулюють розуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності народних мас, обґрунтовують необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства. Тут же дається аналіз шляхів розвитку робітничого класу, його ролі в історії, робиться висновок про необхідність пролетарської революції для соціалістичних перетворень суспільства. У «Маніфесті» сформульовано одне з центральних положень соціально-політичної теорії марксизму — ідея диктатури пролетаріату, намічено контури майбутнього суспільства [4].