Сторінка
4

Політична влада

Верховний суд США складається з голови та членів суду, котрі призначаються на все життя. Склад суду погоджується з сенатом. Суд є органом конституційного нагляду.

Як бачимо, законодавчу, виконавчу та судову владу в США дуже ретельно поділено на окремі сфери, щоб уряд не міг діяти без погодження з усіма «гілками влади». А суть поділу влади як ідеї, що стоїть нарівні з ідеями вічних і невідчужуваних прав людини і громадянина, народного суверенітету, гласності та інших загальнолюдських цінностей, полягає у впровадженні в політичне життя суспільства, його політичну систему таких «стримувань» та «противаг», котрі б надійно забезпечували продуманість, єдність цілей, плодотворний консенсус у діяльності всіх ланок державного апарату, гарантуючи цим належну ефективність його роботи.

У колишньому СРСР склалася така система, що в ній було важко виділити не тільки компоненти законодавчої, виконавчої та судової влади, а й самі ці гілки влади, оскільки вони, як такі, фактично не існували окремо. Найбільша концентрація влади була у виконавчій гілці. Законодавча жодної влади не мала. Виконавчо-управлінський апарат на свій розсуд бюрократично перекручував закони, видавав численні протиправні підзаконні акти. У зв’язку з великою залежністю судів від «телефонного права» та невисокої якості їх роботи судова влада не була авторитетною.

Крім того, структура влади, що склалася в колишньому СРСР, мала ще й таку особливість, що всі гілки державної влади «замикалися» на апараті ЦК КПРС [6]. А підміна державної законотворчості партійною призводила до серйозних деформацій усієї правової системи. Основне місце в системі законодавчих актів замість законів займали спільні постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР. Це призвело до розмивання нормативності актів, що ухвалювалися, до підміни чітких законодавчих формул деклараціями, закликами, гаслами, до правового нігілізму [7]. Ця структура поступово стала настільки неефективною, що спричинила кризу системи, а потім і розпад СРСР.

Нині в Україні, як і в інших державах СНД, відбувається радикальне реформування всіх сторін суспільного життя, у тому числі й політичного. У межах державної влади як цілісного організму відбувається внутрішній поділ влади з тим, щоб кожна з гілок була відносно незалежною від інших, а всі вони разом створювали систему «стримувань» та «противаг», яка гарантувала б від зловживання владою. Ось чому не випадково у статті 6 Конституції України підкреслюється: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійсню­ють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» [8].

Коли йдеться про поділ влади, то слід мати на увазі ту обставину, що державна влада єдина і водночас вона складається з різних гілок влади, з різними напрямками державної діяльності. Ось чому влада в суспільстві повинна: 1) забезпечувати законні права громадян, їхні конституційні свободи завжди й у всьому; 2) утверджувати право як непорушну основу суспільних відносин і підкорятися цьому праву; 3) здійснювати економічну, соціальну, ідеологічну та інші функції.

3. Проблеми формування та функціонування влади в Україні

Політична система, що нині формується в Україні, лише тоді стане стабільною й ефективною, коли буде здатною розв’я­зати низку проблем, що з них центральне місце належить організації суспільного життя та влади на демократичних засадах.

З падінням тоталітарного режиму та розпадом СРСР в Україні, як і в інших країнах СНД, розпочався досить тривалий період демократичного реформування суспільства, головними складовими якого є перехід до ринкової економіки, становлення громадянського суспільства та правової держави, формування багатопартійної політичної системи.

Перспективи розвитку демократії в Україні та становлення державності багато в чому залежать від погодження інтересів різних верств населення країни. Для цього конче потрібно, щоб самі ці інтереси об’єктивно могли бути погоджені. За раннього капіталізму, наприклад, таких передумов не існувало. Суспільство роздиралося антагоністичними суперечностями, у ньому домінувала конфронтаційна політична культура. Навіть демократія тоді характеризувалася як демократія для сильних.

У суспільствах пізнього капіталізму та посткапіталізму після тривалої історичної еволюції виникли об’єктивні передумови для погодження раніше непримиренних інтересів, для появи демократичної культури консенсусу. У цій якісно новій соціально-політичній ситуації з’явилася можливість переходу від тоталітарних режимів до демократії через досягнення соціальної згоди за умов мирного політичного процесу.

В Україні щодо цього становище є надзвичайно складним. Протягом значного періоду історичного розвитку під впливом внутрішніх та зовнішніх умов тут склалася конфронтаційна політична культура, яка й нині значною мірою притаманна українському суспільству. Конфронтація та нетерпимість постійно від­творюються в різних гілках і рівнях влади та суспільства. Як свідчить досвід останніх років, така практика не створює перспектив для функціонування демократії, а проте, поки що в нашому суспільстві бракує очевидних ознак переходу від логіки конфронтаційного протистояння до логіки погодження, компромісу між полярними інтересами.