Сторінка
3

Соціальна політика

Важливе призначення соціальної політики полягає в тому, щоб створювати й підтримувати позитивний соціальний клімат у суспільстві. Останній параметр має інтегральний характер і дає змогу визначити якісний стан суспільних відносин, психологічної атмосфери в соціальних спільностях і суспільстві в цілому.

Суспільство може перебувати у двох станах соціального клімату. По-перше, це сприятливий соціальний клімат, що дає змогу ефективно розвивати економічну, політичну, духовну та інші сфе­ри життя. У такому суспільстві відносини соціальних груп, етнонаціональних та інших спільностей характеризуються відносинами співробітництва, взаємодопомоги, партнерства. Такий соціальний клімат притаманний цивілізованому суспільству.

По-друге, це несприятливий соціальний клімат, характерною ознакою якого є соціальне напруження з конфліктом інтересів індивідів і соціальних спільностей. Головною причиною цього явища можна вважати недостатню погодженість протилежних інтересів окремих людей, соціальних груп та класів. Якщо вирішення соціальних суперечностей у суспільстві затягується надовго, це може призвести до небезпечного загострення соціальних проблем. Часто таку ситуацію у своїх вузькогрупових інтересах намагаються використати занадто честолюбні лідери, політики-невдахи, а то й просто злочинні угруповання.

Як свідчить суспільно-політична практика, тривале існування в суспільстві високого рівня соціального напруження є дуже небезпечним явищем, бо може призвести до розпаду суспільства і навіть до громадянської війни. Для запобігання такому розвитку подій владні структури повинні виявити глибинні причини соціального напруження, визначити способи й засоби його подолання, знайти соціально-політичні сили, які здатні нормалізувати політичну ситуацію та об’єднати всю здорову частину суспільства.

Ситуація, яка зараз склалася в соціальній сфері в Україні (та й в інших країнах СНД), поставила перед суб’єктами соціальної політики як пріоритетну проблему прогнозування, запобігання соціальним конфліктам та оперативного їх подолання.

Соціальний конфлікт — це явний або прихований стан протиборства суб’єктивно протилежних інтересів, цінностей, цілей та тенденцій розвитку соціальних суб’єктів, пряме або непряме зіткнення соціальних сил на ґрунті протидії існуючому соціальному порядку, це особлива форма історичного руху до нової соціальної єдності [9].

Необхідно підкреслити, що суб’єктами соціального конфлікту можуть бути тільки люди, які виступають як індивідуально, так і спільно. Конфліктні відносини можуть виникати між індивідом і соціальною групою, оскільки інтереси індивіда і групи не завжди збігаються. Індивід також може вступати в конфліктні відносини із соціальними верствами, класами і навіть цілим народом або державою.

Слід звернути увагу на визначення соціальних функцій конфлікту. Однією з таких функцій є сигнальна, що характеризує конфлікт як показник певного стану суспільства. Де існує конфлікт, там у суспільних зв’язках і відносинах щось негаразд, щось потребує серйозних змін.

Близькою до сигнальної, але не тотожною їй, є інформаційна функція. Інформаційна суть конфлікту значно ширша, ніж проста вказівка на наявність соціальної невлаштованості. Розгортання, посилення, повороти конфліктної ситуації несуть певну інформацію про причини, які її породжують, а вивчення цих причин — важливий засіб пізнання суспільних процесів.

Динамічна функція соціального конфлікту полягає в приско­ренні темпів просування до соціальних змін. Крім сказаного, можна назвати також прогресивну та регресивну функції конфліктів.

На особливу увагу заслуговує питання про способи врегулювання конфліктів.

По-перше, у разі будь-якого конфлікту величезне значення має проблема правильного визначення інтересів, що лежать в основі конфліктних подій. Це може стати вирішальним кроком до оволодіння конкретною конфліктною ситуацією.

По-друге, не менш важливим є пошук третейського суду для вирішення конфлікту. Досвід свідчить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його зусиль згода між сторонами була б взагалі неможливою.

По-третє, якщо зусилля для мирного врегулювання конфлікту з якоїсь причини не мають успіху, слід нарощувати активний потенціал, збирати і концентрувати сили, що здатні будуть вступити в боротьбу за умов відкритого зіткнення.

По-четверте, не слід піддаватися на провокації супротивника, заінтересованого у відкритому зіткненні, а треба залишатися до кінця послідовним прибічником мирного розвитку подій.

По-п’яте, треба всіляко сприяти тому, щоб у переговорах було задіяно якомога більшу кількість учасників, бо в цьому разі обов’язково виникатимуть додаткові варіанти виходу з конфліктної ситуації і легше буде знайдено шляхи до примирення.

По-шосте, необхідно приділити увагу не тільки діям і намірам можливих учасників конфлікту, союзників та супротивників, а й діям досі нейтральних сторін.

На закінчення треба наголосити, що тривале ігнорування в колишньому СРСР проблематики соціальних конфліктів призвело до того, що суспільні науки виявилися не готовими запропонувати державним, суспільним інститутам і політикам ґрунтовного теоретичного аналізу феномену конфліктності і практичних рекомендацій для врегулювання процесів розвитку конфліктних ситуацій. За цих умов стає надзвичайно актуальним завдання максимального засвоєння накопиченого світовою науковою думкою теоретичного багажу в галузі конфліктології, а також прискореного розвитку власних досліджень у цій науці, яка тривалий час у нас уважалася «зайвою». Остання обставина має для нас особливе значення, бо зараз Україна, як і інші країни СНД, є унікальною лабораторією, де проблематика конфліктів може досліджуватися на дуже багатому фактичному матеріалі.

2. Пріоритетні напрямки здійснення соціальної політики в Україні

Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо. На характер і основні напрямки соціальної політики активний вплив справляє і зрілість суб’єктивного фактора — спроможність та готовність управлінських структур та інших суб’єктів політики забезпечити соціальну спрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізований характер соціальних відносин.

Слід зазначити, що активна соціальна політика аж ніяк не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, брак такої політики, надто низький рівень реальних доходів більшості населення обмежують потенціал стабілізації та економічного розвитку. Ясна річ, що ця політика має бути продуманою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави [10].