Сторінка
2

Чи сформувала Україна власну систему безпеки?

Виходячи з реалістських позицій, за якими зовнішньополітичні імперативи безпеки будь-якої держави полягають у реалізації засадничих, національних інтересів [5]; реалізуючи, власне, українські інтереси, держава використовує захисний механізм ООН, бере активну участь у міжнародних заходах з підтримання миру через діяльність в Операціях з підтримання миру (ОПМ), «друзів Генерального секретаря ООН», спостерігачів міжнародних місій, виконання інших миротворчих функцій. У відповідь на підтримку з боку ООН Україна посилює присутність в ОПМ, які здійснюються поблизу українських кордонів та в регіонах, що є стратегічно важливими для українських національних інтересів. З метою реалізації завдань у Міністерстві оборони України створено центр координації миротворчих операцій і спеціалізований навчальний центр з підготовки миротворчих сил. Діяльність України зі зміцнення безпеки через захист прав людини відзначилась ініціативою у підготовці Міжнародної конвенції із захисту миротворчого персоналу ООН та її відкриття для підписання. Під час 61-ї сесії ГА ООН (18–25 вересня 2006 р., м. Нью-Йорк) українська сторона взяла участь у церемонії підписання «Факультативного протоколу до Конвенції ООН 1994 року з захисту персоналу ООН та пов’язаного з нею персоналу». Україна, як одна з ініціаторів розробки документа, твердо виступає за необхідність універсалізації цих міжнародно-правових інструментів і закликає усі держави, які ще цього не зробили, приєднатися до них [6].

Наша держава відіграє роль важливого контри-бутора військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру: більш як 1300 військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в восьми миротворчих акціях, зокрема, у Грузії, Ефіопії та Еритреї, Сьєрра-Леоне, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Лівані, Тимор--Лешті. До того ж низку питань щодо забезпечення стабільності в регіоні Західних Балкан Україна розв'язує спільно з миротворчими силами ООН. Українська держава поділяє думку щодо необхідності надання нового імпульсу політичному процесу з визначення статусу Косово і виходить з необхідності остаточної стабілізації політичної, економічної і безпекової ситуації в цьому краї на основі ефективного виконання положень резолюції Ради Безпеки ООН № 1244. Згадана проблема була в центрі уваги українських представників під час перебування у Сербії і Чорногорії (24–25 січня 2006 р.), де було проведено переговори з керівництвом краю, з представниками Місії ООН щодо тимчасової адміністрації Косово (МООНК), а також командуванням українського військового контингенту у складі українсько-польського батальйону та працівниками органів внутрішніх справ України у складі Поліції МООНК.

Участь України в міжнародних миротворчих операціях, залучення держави до формування кооперативної системи безпеки, дає вагомі результати, серед яких — просування позитивного іміджу, зміцнення авторитету, створення сприятливого клімату для налагодження й активізації двостороннього економічного співробітництва з відповідними країнами, а також набуття військовослужбовцями необхідного професійного досвіду.

Актуальною проблемою безпеки світового масштабу залишаються питання щодо подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які постійно перебувають у полі зору світової спільноти. В ООН з нагоди 20-річчя Чорнобиля було проведено пам'ятне засідання, інші спеціальні заходи з інформування про діяльність українського уряду щодо спостереження за станом закритої Чорнобильської АЕС; підготовлено відповідні інформаційні матеріали. У столиці України (24–26 квітня 2006 р.) за участю Генерального директора ЮНЕСКО К. Мацуура відбулася міжнародна науково-практична конференція «Двадцять років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє». Усі ці кроки покликані сприяти консолідації міжнародних зусиль із підвищення рівня ядерної і радіаційної безпеки; залученню інвестиційних проектів для подолання наслідків катастрофи; подальшому розвитку міжнародного співробітництва з питань Чорнобиля.

Серед новоявлених загроз безпеці українського населення виявився пташиний грип, для боротьби з яким із залученням структур ООН запроваджено урядову програму протидії поширенню цій небезпеці. 17–18 січня 2006 р. представники України взяли участь у роботі Міжнародної конференції з питань збирання коштів для профілактики і локалізації пташиного і людського грипу (м. Пекін, КНР), проведеною Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (ФАО), Всесвітньою організацією здоров'я тварин (ВОЗТ) і Світовим банком [7]. Питання щодо подальшого співробітництва України з організаціями системи ООН у сфері боротьби з пташиним грипом і попередження пандемії людського грипу обговорювалися із заступником Генерального секретаря ООН, Координатором системи ООН з питань пташиного та людського грипу доктором Д.Наварро (м. Київ, 14 лютого 2006 р.), який висловив впевненість, що український досвід у цій справі буде надзвичайно корисним для інших країн.

У протистоянні новим викликам Україна намагається поєднувати універсальні схеми захисту з механізмами двосторонньої співпраці. Як приклад, наведемо досягнення домовленостей України і Королівства Нідерландів (під час візиту В. Ющенка, 7–8 червня 2006 р.) і підписання Програми спільних дій Урядів двох країн на 2007–2009 рр., Меморандуму про співробітництво в енергетичній сфері і Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Нідерландів про співробітництво в процесі імплементації Рамкової Конвенції ООН про кліматичні зміни та Кіотського протоколу, зокрема щодо зменшення розповсюдження парникового ефекту відповідно до ст. 6 Кіотського протоколу тощо.

Чітку позицію Україна займає у питаннях захисту прав і свобод людини. Як сторона, що підписала Конвенцію, «Про статус біженців» 1951 р. та Додатковий протокол до неї 1967 р. неухильно дотримується своїх міжнародних зобов'язань. 14 лютого 2006 р. Україна була змушена видворити десятьох громадян Узбекистану, які незаконно в'їхали і перебували на території держави. Цей захід викликав негативну реакцію Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні, Білорусі та Молдові, що, однак, не змінило позиції України, яка у неврегульованості питань з нелегальними мігрантами, які в основному потрапляють в Україну через Росію (до якої вони в'їжджають по візах), вбачає загрозу своїй національній безпеці [8]. Отже, захищаючи права мігрантів і біженців, наша держава водночас вимагає переведення зазначеного питання у міжнародно-правову площину та звертає увагу учасників згаданих вище конвенцій на необхідність дотримування цих зобов'язань також. Питання поводження з мігрантами були на порядку денному проведеного Міжнародною організацією з міграції ООН (МОМ) круглого столу (22–23 листопада 2006 р.) «Правосуддя та міграційна політика — головні цінності в сфері захисту прав людини, ре-адмісія, інтеграція мігрантів та меншин», де йшлося про практичні перешкоди, що ускладнюють реалізацію мігрантами власних прав.