Сторінка
3
Метафора танцюючого Діоніса особливо приваблива для молоді, яка прагне у шаленстві оргій позбутися трагічної порожнечі бездуховного аморального життя. В ієрархії демонічних антицінностей особливими символами стали секс, насильство, наркотики і алкоголь. Логос і міф, інтегруючись, запроторюють людину в задзеркалля трагічного гуманізму, де час втрачає свої лінійні характеристики і перетворюється на циклічність, близьку до візій «вічного повернення» Ф. Ніцше і М. Дельоза. Часова циклічність дає змогу знову і знову все починати спочатку і не пригнічує логікою неперервного розвитку. Пароксизми поривів і розчарувань вдається легше подолати, вважаючи, що життя є мандрівкою номада по колу, в якій після нападів розпачу настане знову забуття чи сп'яніння.
Передбачаючи можливість такого стану речей, Липинський зробив висновок, що «нарід без провідної верстви, сам у собі неорганізований, це ніщо інше, як тільки пасивна більшість (маса) — серед якої живе активна меншина» [1, с. 23]. Липинський не наслідував «хлопома-нів» зі старої «Київської громади», «що то відрікалися предківських чеснот і шляхетського походження, щоб приподобатися масі» [1, с. 19], не кланявся «в пояс на всі чотири сторони глупій і розбещеній юрбі, погорджую-чись нею одночасно в душі і тільки бігаючи по неї хитрими очима: чи придбав він собі серед неї оцими поклонами популярність?» [7, с. 27]. Для нього любити свій народ означало не потурати його глупоті, хамству, ліні і стихійним, руйнівним гонам, а намагатися розвинути і зміцнити те, що в українському народі було розумного, працьовитого, творчого. Він вчився з уроків історії свого народу, черпав зі скарбниці шляхетного і благородного українства, набуваючи політичного досвіду й релігійно-філософської мудрості. Липинський писав, що Україні для успішного державотворення потрібна релігія і церква, «яка найкраще навчить своїх вірних в їх світській боротьбі за українську державу використовувати вічні і загальнолюдські закони творчої громадської моралі . дасть нам любов до Бога, до правди, до ідеї і замість теперішніх, затроєних ядом зненависти і неспокою, безсилих конвульсій розуму і серця, дасть нам, на глибокій віри і любови оперту, спокійну силу духа для твердого, непохитного і послідовного творення нашого українського діла» [6, с. 19], а також консервативна сила, яка єдина, на його думку, здатна опанувати розбурхану українську стихію залізними карбами дисципліни і організації. Він неодноразово наголошував, що тільки «оця наша нова майбутня аристократія, майбутня провідна і правляча верства — оця активна меншість, а не пасивна більшість — це і єсть єдина реальна, національно і державно творча сила України» [7, с. 25–26]. Джерелом консервативної влади має стати моральна сила, старша за саму владу, «оперта на традицію, а не фізичну силу чи бунт», на «свідомість Землі, а не Орди» [5, с. 70–71].
Як зазначав лідер УКП Георгій Щокін: «Найбільш традиційною моделлю етнократії для України є гетьманат, що означає виборну одноосібну владу, яка несе повну відповідальність за стан справ у Державі» [14, c. 5]. Саме цим шляхом, вказаним видатним мислителем В'ячеславом Липинським, впевнено йде сьогодні партія національного консерватизму.
Література
1. Босий В. В. В'ячеслав Липинський ідеолог української трудової монархії. — Торонто: З Друкарні Українського робітника, 1951.
2. Грицак Я. Іван Франко і В'ячеслав Липинський // Липинський В'ячеслав. Історико — політологічна спадщина і сучасна Україна: Твори. Архів. Студії / Т. 1 — Ки-їв-Філадельфія, 1994. — С. 121–128.
3. Дашкевич Я. Хам чи Яфет: В'ячеслав Липинський і Українська революція // Липинський В'ячеслав. Істори-ко — політологічна спадщина і сучасна Україна: Твори. Архів. Студії / Т. 1. — Київ-Філадельфія, 1994. — С. 60–67.
4. Заборовський М. В'ячеслав Липинський і його думка про українську націю і державу. — Аугсбург: Укр. літопис, 1946.
5. Липинський В. Хам і Яфет. З приводу десятих роковин 16/29 квітня 1928 р. // Сучасність. — 1992. — № 6. — С. 63–85.
6. Липинський В. Релігія і Церква в історії України. — Нью-Йорк: Булава, 1956.
7. Липинський В. Покликання «варягів» чи організація хліборобів. Кілька уваг з приводу статті Є. Х. Чикаленка «Де вихід?» — Нью-Йорк: Булава, 1954.
8. Липинський В. Комунікат // Збірник «Хліборобської України». — Прага, 1931. — Т. 1.
Завантажити реферат