Сторінка
3
Максимально завищена оцінка функцій і ролі політичного лідера в історії - сутність культу особи. Це закономірне слідство і одна з передумов тоталітарного політичного режиму, хоч має місце і в авторитарних, а частково і в демократичних державах. Особа може увійти в історію як сатрап, деспот, тиран. Яскравий приклад тому політичні біографії Гітлера, Сталіна, Чаушеску, Хусейна і ще багато кого. Ідейні джерела культу особи лежать в тоталітарній ідеології, її претензії на монопольне володіння істиною тощо.
Отже, специфіка діяльності політичного лідера пов’язана з його посадовим перебуванням у певній структурі управління й передбачає тривале використання влади. Зумовлене ж політичне лідерство такими базисними чинниками, як тип власності, форми державного устрою, рівень зрілості існуючих суспільних та міжособистисних взаємин. Політичне лідерство може змінюватися лише в системі взаємодії із зазначеними чинниками, що й визначає науковість діяльності лідера.
2 СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ, КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМИ ТЛУМАЧЕННЯ ЕЛІТ. ТИПОЛОГІЯ ЕЛІТ
Влада в кожній країні, незалежно від політичного режиму, здійснюється визначеною групою людей - елітою. Елітисти (вчені, що вивчають проблему еліти) стверджують, що ще з стародавніх часів людство було розділено на дві нерівні частини - правлячу групу і маси. Головними фігурами в історичному процесі є історичні особистості, а народні маси не здатні до історичної творчості. Ще Сократ вчив, що суспільством управляють ”кращі люди”, Платон вважав, що управляти державою повинна каста аристократів, яка утримує в смиренні народ. Погляди стародавніх мудреців живучі, вони культивуються віками й оправдовують панування меншості. Сучасні, класичні концепції еліт розроблені в к. ХІХ - п. ХХ ст. в працях Т.Моски, В.Парето, Р.Міхельса, М.Вебера та ін.
Слово еліта (від лат. eligere та фр. elite означає кращий, добірний, обраний). У суспільних науках термін широко не вживали в Європі до кінця ХІХ - початку ХХ ст., у США - до кінця 30-х років ХХ ст., а в нашій країні до початку 90 рр.
Що таке еліта? У відповіді на запитання наука виявляє більш розбіжностей, ніж згоди. Спроби згрупувати строкаті визначення еліти дають можливість виявити два загальні концептуальні напрями у тлумаченні цієї проблеми: ціннісний та структурно-функціональний.
Ціннісний напрям пояснює існування еліти певною ”перевагою” (моральною, інтелектуальною тощо) одних людей над іншими. Найбільш поширений варіант ціннісного напряму - теорія ”демократичного панування еліт”. Суть цієї теорії може бути репрезентована кількома її головними тезами. Це істотне зростання ролі в суспільстві елітарних груп; захист прав еліти ”володіти й правити”, твердження, що нерівність - підвалина соціального життя. До ціннісних підходів до еліти належить й геніократія - ідея про месіанську функцію генія, яка також досить поширена.
Структурно - функціональний напрям акцентує увагу на важливості функцій управління, які й визначають владну роль людей, котрі їх виконують.
Рамки структурно - функціонального напряму розширюють суміжні з ним елітаристський та плюралістичний підходи до тлумачення еліт.
Згідно з елітаристським підходом, суспільством керує еліта, яка об’єднує тих, хто стоїть у влади, насамперед, у політичній, економічній, військовій царинах. Члени цих еліт об’єднані єдиними інтересами, згуртовані. Ця єдність, у свою чергу, має коріння в однаковому соціальному походженні, високому рівні освіти, матеріальній забезпеченості. Завдяки цьому існує циркуляція людей, які обіймають владні посади. Цей взаємообмін лідерами стимулює появу й функціонування монолітної еліти влади, що має єдині ціннісні орієнтири.
Прихильники плюралістичних тлумачень еліти обстоюють її різноманітність. Вплив кожної з еліт обмежений специфічної для неї сферою діяльності. Ні одна з еліт не може домінувати у всіх сферах діяльності. Наявність численних центрів влади є достатньою підставою для контролю за владними структурами, за змістом, методами їх діяльності, її відповідальності суспільним проблемам.
Розібратися в різноманітності еліт допомагає її типологія. Типологізувати еліту можна за безліччю критеріїв.
Як перший критерій типізації еліт, розглянемо джерела та способи її формування. Наприклад, якщо пріоритетним шляхом належності до еліти є багатство, то вона має плутократичний (від грец. pluyos - багатство та kratos - влада) характер; якщо нехтування моральними нормами, то макіавелістський характер тощо.
Другим критерієм типізації еліт є зміст функцій та цілей їх діяльності.
У зв’язку з цим виділяються контреліта і квазіеліта. Контреліта - це владні групи, які існують у складі діючої еліти або паралельно з нею й протидіють їй. Тлумачення терміна ”квазіеліта” (іноді її ще називають псевдоеліта) важке. Що є визначальними характеристиками квазіеліти? Це, перш за все, сакралізація, тобто, наділення явищ, людей ”священним” змістом, впровадження у суспільну свідомість низки потрібних постулатів. Для громадян таке обожнення влади обертається насадженням духу недовіри, страху, доносу, а водночас сліпою вірою в мудрість можновладців. Іншою характерною рисою квазіеліти є подвійність її свідомості. Свідчення тому - подвійні стандарти, які передбачають, що думати можна одне, а говорити інше (наприклад, окупація радянськими військами Афганістану, яку іменували ”наданням інтернаціональної допомоги”). Наслідком подвійної свідомості і маневрів квазіеліти є виникнення подвійної істини - однієї для всього світу, а іншої - для самої квазіеліти.
Підкреслимо, що квазіеліта - це соціальне, колективне явище. Для здійснення переходу до іншої, не ілюзорної, а реальної соціальної конструкції, необхідне не тільки нове духовне формування народу, а й становлення істинної еліти.
У формуванні політичної еліти велике значення мають системи її рекрутування. Розрізняють дві системи рекрутування еліт: система гільдій та антрепренерська система (підприємницька). В чистому вигляді вони зустрічаються рідко. Антрепренерська більш характерна для демократичних держав, система гільдій - для авторитарних, хоч її елементи застосовуються і в демократичних країнах, особливо в економіці і державно-адміністративній сфері.