Сторінка
4

Основні політичні режими сучасності. Демократія: сутність, форми та роль у суспільстві

З методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократії у залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соціальна група чи особистість.

Антична демократія була заснована на загальній зацікавленості свобод громадян у збереженні рабовладінння, яке було спільним. Колективістські теорії демократії розроблялись в утопіях Т.Мора, Т.Кампанелли, Л.Сен-Симона, Ш.Фур`є, Р.Оуена, детальну розробку вони знайшли у працях Ж.-Ж Руссо, а також подальший розвиток та практичне втілення в теоріях соціалістичної, пролетарської демократії В.Леніна, Й.Сталіна.

Незважаючи на деякі відмінності, колективістські концепції демократії мають загальні риси:

· заперечення автономності особистості;

· первинність народу у здійсненні влади;

· однорідність народу за складом;

· абсолютність влади більшості.

В цілому, колективістські концепції демократії не розрізняють особистість, суспільство, державу.

Одним з перших почав критикувати колективістську демократію Й. Шумпетер. Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами політики в демократичному суспільстві. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду.

Загальні риси плюралістичноі концепції демократії зводяться до:

· відмові від прямої участі всіх у політичному процесі;

· визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичної системи, яка гарантує права та свободи особистості;

· значного розширення діяльності держави, збереженню рівноваги конкурентних інтересів;

· турботі про формування демократичної культури, підтримки державою соціально-обмежених верств населення.

Плюралістична теорія демократії знайшла втілення в багатьох країнах світу, проте її ідеї критикуються деякими політологами за ідеалізацію дійсності, перебільшення групової ідентифікації. Ця теорія,на їх думку, далека від ідеалів народовладдя, вона недостатньо враховує нерівність політичного впливу різних суспільних груп, перш за все, пріоритетного впливу бізнесу, бюрократії,воєнно-промислового комплексу, профспілок, володіння ресурсами (гроші, знання, авторитет, засоби масової інформації тощо). Молодь, пенсіонери, інваліди та деякі інші групи не мають такі ресурси, в той час як представники бізнесу володіють ними в повному обсязі. Критикується плюралістична модель демократії і за її консервативність, тому що для прийняття рішення вона потребує згоди всіх зацікавлених груп, що неможливо забезпечити на ділі. І ще один аргумент проти плюралістичної концепції демократії: в західних країнах політичне управління все більше залежить від бюрократії і лоббістів і все менше – від парламентів та партій.

З плюралістичною теорією демократії співзвучна елітарна концепція демократії. Політична еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо пов язана з володарюванням або тиском на владу. Попередниками сучасної елітарної демократії були Платон, Карлейль, Ніцше та ін. Сучасні класичні концепції еліти були сформульовані на початку ХХ ст. В. Парето, Г. Москою, Р. Міхельсом. Найзагальнішими рисами, притаманними елітарним теоріям є:

· поділ суспільства на еліту і маси;

· тлумачення політичної нерівності як підвалини соціального життя;

· володіння владою завдяки приналежності до “обраної меншості”;

· розгляд історії як сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням певних типів еліт.

Таким чином, концепція елітарної демократії, по-суті, стверджує, що ідеал народовладдя в сучасну епоху (як і раніше) не реалізується значною мірою. Народ представляє в системі політичної влади пануюча еліта.

В якості альтернативи по відношенню до концепції елітарної демократії виступає теорія партіципаційної демократії. Під “партіципацією” в західній політології розуміються всі види участі громадян (добровільної й вимушеної) в політичному житті з мотою впливу і тиску на прийняття рішень владою. Автори концепції тлумачать необхідність участі більшості народу не тільки в виборних кампаніях, референдумах, але і в інших видах політичного процесу, включаючи формування владних груп і висування політичних лідерів. Німецькі політологи Б. Гуггенбергер і Д. Нолен розглядають теорію партіципаційної демократії як один із варіантів критичної теорії демократії, в центрі якої –аналіз політичної дійсності з позиції ідеалу індивідуального самовизначення і орієнтації на автономію особистості.

Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Основними положеннями ліберальної концепції є:

· визнання особистості основним джерелом влади;

· пріоритет прав людини над правами держави;

· обмеження сфери діяльності держави, передусім, охороною суспільного порядку, безпеки громадян;

· пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням;

· розподіл влади як умова контролю громадян над державою.

Один із теоретиків ліберальної демократії політолог Баббіо вважає, що справжнім суб`єктом демократії сьогодні виступають індивідууми, громадяни.

Таким чином, сучасний лібералізм зорієнтований виключно на індивідуалізм. Ліберальні концепції демократії, наголошуючи на особистості, випускають з уваги групу як головний суб`єкт реальної політичної влади.

В сучаснїй політичній науці йде пошук нових форм демократії. Французький політик М.Рокар вважає реальність взаємозв`язків між виборними, засобами масової інформації і виборцями – сердцевиною сучасної демократії. В цьому напрямі, на його думку, відбувається становлення “нової форми демократії”. Її складовими частинами виступають загальне виборне право та вільна інформація.Народ може реалізовувати своє право вибору тільки в умовах вільного розповсюдження інформації. Не випадково, що засоби масової інформації стали називати “четвертою владою”. Нову форму демократії М.Рокар називає “інформаційною демократією”.

Канадський проф. М.Бунге пропонує концепцію “інтегральної технодемократії”. Засоби ії досягнення – це освічене володарювання народу в усіх царинах – економічній. культурній, політичній на основі рад експертів. Тобто, відмічає М.Бунге, інтегральна технодемократія є рівність посередством кооперативної власності та самоуправління, політичної демократії і технічної експертизи.

В калейдоскопі політичних теорій демократії існує ще й економічна теорія демократії. Вона заснована на образі людини всебічно інформованої, здібної діяти раціонально і добиватися для себе максимальної вигоди. Економічна демократія – це царина ринкових відносин, до якої зводяться політико-владні відносини. Ліберально мислячі теоретики та політики пов`язують разом демократію і ринок. Американський президент Біл Клінтон назвав сучасну західну демократію ринковою демократією.