Сторінка
4

Тепло отчого дому

Прилинь, прилинь до рідного села,

Приїдь, приїдь, тебе чекає хата

Тут вишня соловейком зацвіла

І в нього будуть солов’ята.

Прилинь, хоч в гості до Зелених свят,

Візьми дітей, нехай дитина знає,

Що і вночі маленьких солов’ят

Своєї мови батько научає.

Прилинь додому в солов’їний день,

Хай зрозуміє тут твоя дитини:

До дідових і бабиних пісень

Подібна дуже мова солов’їна.

Не скупіться на теплі слова,

У світі так мало тепла,

Лиш від рідної хати,

Та від лагідних рук мами й тата.

Коли зміцніють крила, щоб літати,

Не забувай про рідних маму й тата.

Та встигни добре слово їм сказати,

Допоки ти живеш у рідній хаті.

Вчитель: Материнське серце здатне пройматися болем дитини на відстані, журитися за долю своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б .

У гніздечку у рідненькім пташинім

При батечку і при неньці весело дитині

Птах пташкам в тихім кутку гніздечко звиває,

Пухом стелить, пісеньку співає.

Рідний батько, рідна ненька хоч би й умлівали,

Ще б дитині хліб добули, зірку з неба зняли,

Хоч у вирію небо краще, сонечко тепліше

Пташка в рідний край вертає, бо тут їй миліше.

І ти, синку, погуяєш соколом в чужині

Аж побачиш, нема краю, як в рідній країні.

І ти, доню, найдеш долю між людьми і втіху

Та все ж гадка літатиме у хатину рідну.

Всюди гарно, всюди славно, всюди добрі люди,

Ліпше, як батька, неньки вам ніде не буде.

Вчитель: Птахи й ті повертаються з-за далеких морів до своїх гнізд. Сотні віків, німі, безсловесні, щовесни вони летять у рідні краї. Їх кличе голос життя. Там десь, за тисячі верст, на них чекають нехай напівзруйновані, але рідні гнізда. А ми ж таки люди. В нас не тільки інстинкт, а й розум. То чому ж ми маємо забувати про гнізда свої? То ж нехай же стоїть під суворим небом наша рідна батьківська хата, нехай красується в живому цвітінні соняшників і мальв, у барвистому полі веселки.

Пісня “Смерекова хата”

Вчитель: Отже, батьківська хата є символічним Берегом Дитинства, звідки ми йдемо у широкий світ. Люди, які живуть, або колись жили чи є вихідцями батьківської хати, становлять наш родовід, нашу рідню, далеку й близьку.

Родина, дорога родина!

Що може бути краще в світі цім?

Чим більше дорожить людина

За батьківський і материнський дім?

Де в шумнім гомоні і в кожнім слові

Все сповнене любов’ю, а не злом?

Де можна більше зачерпнуть любові?

Де взяти більше доброти?

Як в материнськім ніжнім слові,

Як з батька щедрої руки.

Отож зібралися ми нині

На святі нашім гомінкім,

Щоб поклонитися родині

І побажати щастя всім.

Пісня “Роде наш красний”

Ми хочемо радо привітати

Бабусь з дідусями, сестер, братів

Ну і, звичайно, наших любих

І дорогих усім батьків.

Давайте хоч би на хвилину

Забудем клопоти усі

І об’єднаємось в міцну родину

І заспіваємо пісні.

Пісня “Я щасливий”

Вчитель: Перші поняття про щастя, добро і ласку нерозривно пов’язані з рідним домом і його берегинею – мамою. А її колискова пісня звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні. З колискової пісні починається потяг людини до добра і творчості.

Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути цю пісню,

Що мати співала малому, коли засинав,

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий, води .

Без рідної мови, без рідної мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

Вчитель: А зараз я попрошу вас матері, щоб хтось із вас заспівав колискову пісню, яку колись ви співали своїм дітям.

(Батьки - мама співає колискову).

Вчитель: Шановні гості! Особливо ніжно і тепло мені хочеться привітати всіх наших бабусь, які присутні на святі, і тих, що не змогли прийти. Тому, що всі ми починаємося з них, тому що наші бабусі – найкращі, найлагідніші, найкрасивіші, найніжніші та ще багато-пребагато, най-най-най.

Дай, бабусю, поцілую,

Сивину твого волосся,

Теплим диханням зігрію

Снігом вибілені коси,

Може і на них розтане

Лоскотливий іній срібний,

Мов химерні візерунки

На замерзлій з ночі шибі.

Вчитель: Дорогі наші бабусі, сьогодні ми хочемо подякувати Вам за Вашу ніжність і тепло, за ваші прекрасні спрацьовані руки, що вміють випікати хліб, гладити по голівці і захищати від біди, а якщо потрібно, виконувати навіть важку роботу. Ми вдячні Вам за Ваше ніжне серце, що зігріває нас теплом ще сьогодні, за лагідну посмішку і щирі, хоч часом засмучені очі. І сьогодні із словами вдячності ми звертаємося і до вас, шановні дідусі.

Адже саме Ви були для нас джерелом мудрості і справедливості. Хто ж, як не дідусі, навчили нас тамувати біль, і не зважаючи ні на що, впевнено йти до мети. Ви хотіли виховати нас справжніми людьми, що вміють оберігати свій рід, свою Землю. Тому всі ми повинні поважати і вшановувати старших. Їх слово повинно стати законом для всіх нас.