Сторінка
3

Освіта і педагогічна думка в Україні в другій половині XIX — на початку XX ст.

Видатна поетеса обстоювала право на навчання дітей українців рідною мовою, виступала за поліпшення політичних прав і матеріально-побутових умов народних учителів, водночас висуваючи високі вимоги до них: «Якщо вчитель . добрий, освічений, то й учні знають те, що потрібно знати . «Ідеал кращого вчителя вона змалювала в образі героя-патріота Антея («Оргія»), який говорив своїм учням, що після закінчення школи треба ще багато вчитися, багато читати, торувати шлях у науку, ніколи не зазнаватися, не зупинятися на досягнутих успіхах, удосконалювати себе.

Тимофій Григорович Лубенець (1855—1936) — відомий український педагог, методист, громадський діяч. Закінчив Чернігівську учительську семінарію, тривалий час працював народним учителем у сільських школах, викладав у Київській гімназії, 12 років був директором народних училищ Київської губернії. Обирався головою правління Спілки допомоги нужденним учням початкових шкіл, став засновником єдиного в Росії Товариства дитячих садків. Читав лекції на учительських курсах у містах України. Працював викладачем педагогіки і методики, був деканом педагогічного факультету на Київських вищих жіночих курсах.

Ще в дореволюційний період Т. Лубенець написав і видав до 30 підручників і книг для учнів початкових шкіл та методичних посібників для вчителів («Книга для первоначального чтения в школе й дома», «Хрестоматия для первоначального чтения й письменних упражнений», «Письменные самостоятельные работы в начальной школе» та ін.). Головна його педагогічна праця — «Педагогічні бесіди», а також книги «Про наочне викладання», «Зернинка» (для читання в молодших класах). Серед заборонених царським урядом його книг — «Граматика» (український буквар), «Читанка» та «Загальнокорисний задачник».

Чимало статей Т. Лубенця присвячено актуальним педагогічним проблемам: поширенню грамотності в народі, методиці навчання грамоти й арифметики. Він обґрунтував психолого-педагогічну необхідність навчання дітей у школах їх рідною мовою.

Характерними рисами народної школи вважав: принцип народності в освіті й вихованні, навчання рідною мовою, вивчення історії народу, знання природних багатств батьківщини і свого краю, зв'язок навчання з життям, підготовку дітей до трудової діяльності та ін. Виступив за запровадження в країні загального навчання, поширення освіти серед дорослого населення, розвиток ініціативи вчителів та підвищення їх педагогічної майстерності.

Т. Лубенець залишив багато цінних порад з різних питань діяльності школи й учителя: розвиток інтересу дітей до навчання та їх пізнавальних здібностей; велике значення художнього читання та проведення бесід за змістом твору; широке і вміле використання наочності у навчанні; активізація методів навчання та різних вправ самостійної роботи учнів; розвиток спостереження учнів удома і в школі.

Педагогічна спадщина Т. Лубенця й у наш час не втратила свого значення й заслуговує на творче використання, насамперед у роботі вчителів початкових класів.