Сторінка
2

Кращі попередники для озимої пшениці

Допустимими попередниками можуть бути кукурудза з розширеними міжряддями на силос, а у вологі роки — горох на зерно.

Високий вміст білка в зерні пшениці після чорного пару обумовлюється тим, що в період парування поля в грунті створюються найсприятливіші умови для життєдіяльності корисних мікроорганізмів і до початку сівби пшениці в ньому нагромаджується багато поживних речовин, зокрема, нітратів — солі азотної кислоти. А велика кількість азоту сприяє утворенню склоподібного зерна з підвищеним вмістом білка і сирої клейковини.

У районах Лісостепу кращими попередниками озимої пшениці є пари, зайняті багаторічними й однорічними травами, озимі на зелений корм, горох і кукурудза на зелений корм. У цій зоні чисті пари як попередник озимої пшениці не мають переваги перед ранніми зайнятими парами та горохом. Наприклад, на Маньківській сортодільниці Черкаської області в середньому за 5 років урожайність сорту Кавказ, висіяного по чорному пару, становила 48,9 ц/га, а після гороху — 46,3, сорту Одеська 51, — відповідно, — 48 і 50,2, Іллічівка — 52,9 і 50,4 і Прибій — 50,6 і 52 ц/га. Аналогічні результати мали і на Ковельщинській сортодільниці Полтавської області.

У період інтенсифікації сільського господарства (1986–1990 рр.) у середньому по Україні по попереднику горох на зерно висівалось 1403 тис. га озимої пшениці. У ці роки врожайність озимої пшениці в країні становила близько 40 ц/га. З 1990 року посівні площі гороху почали різко скорочуватись. Минулого року збиральна площа гороху в країні становила лише 338 тис. гектарів.

Завдяки здатності гороху засвоювати азот з повітря, в його корінні залишається 50–70 кг і більше азоту на кожному гектарі, що є дуже актуальним в сучасних умовах дефіциту мінеральних добрив.

За нашими багаторічними даними, врожай озимої пшениці, залежно від сорту, на темно-сірих опідзолених грунтах у південно-західному Лісостепу України після гороху становив 36,6–39,8 ц/га, після багаторічних трав — 30,4 –38,1, кукурудзи на силос — 28,1 ц/га.

З однорічних трав як попередники не поступаються гороху на зерно вико-вівсяна та вівсяно-горохова сумішки.

В умовах західних областей України найвищий урожай озимої пшениці забезпечують такі попередники, як багаторічні трави на один укіс, горох, вико-вівсяна суміш, озимі та кукурудза на зелений корм, кукурудза на ранній силос та рання картопля.

Завдяки використанню в сівозміні бобових культур як попередників, поле збагачується азотом. На гектарі посіву в кореневих рештках багаторічних трав нагромаджується така кількість азоту, яка міститься в 20–30 т гною. Вміст азоту в багаторічних травах змінюється залежно від біологічних особливостей культури і її врожаю. За врожаю 20–25 ц/га сіна конюшини у грунті залишається 50–80 кг азоту, а при одержанні 35–50 ц/га вміст азоту збільшується до 125 кг і більше.

За даними Львівського ДАУ, у середньому за 1991–1998 роки урожайність озимої пшениці після конюшини була в межах 42,8–47,1 ц/га. Однак пізня оранка багаторічних трав призводить до висушування грунту, що веде до зниження урожаю пшениці на 4–7 ц/га. Пласт багаторічних трав бажано орати після першого укосу. Це дає змогу до сівби нагромадити в грунті досить вологи й азоту. Висіяна в строк пшениця до настання низьких температур встигає добре розкущитись і розвинути вторинну кореневу систему, що має велике значення для перезимівлі рослин і майбутнього врожаю.

Кукурудза, зібрана на корм до викидання волотей, — також непоганий попередник під пшеницю. Після неї у грунті залишається достатня кількість вологи. Це дає змогу високоякісно підготувати ріллю до оптимальних строків сівби. Проте, порівняно з горохом, цей попередник дещо знижує урожай пшениці. Якщо внести достатню кількість добрив, то можна одержати урожай озимої пшениці після кукурудзи не менший, ніж по кращих попередниках.

Запізнення із збиранням кукурудзи призводить до зниження урожайності озимої пшениці на 8–11 ц/га, а за посушливої осені навіть і більше. Тому збирання кукурудзи на силос потрібно розпочинати негайно і закінчувати не пізніше 20 серпня, щоб до оптимальних строків сівби пшениці залишилось більше часу для своєчасної підготовки грунту.

У поліських районах на підзолистих грунтах цінними попередниками озимої пшениці є пари, зайняті кормовим люпином, горохом, конюшиною на один укіс. Добрими попередниками озимої пшениці у районах Полісся є також рання удобрена картопля та льон-довгунець, а в західних районах — кукурудза на силос.

У Лісостепу України можна вирощувати зерно районованих сортів озимої пшениці, яке наближається або відповідає за якістю вимогам стандарту на сильну пшеницю, після багаторічних трав на один укіс та гороху на зерно з внесенням оптимальних доз добрив та відповідної агротехніки.

Значно знижується врожай озимини при розміщенні її по стерньових попередниках. Передовою виробничою практикою доведено, що урожай озимої пшениці після стерньових на 8 ц/га нижчий, ніж після гороху на зерно. Такі посіви часто через нестачу вологи і рухомих форм азоту в грунті не дають сходів або дуже зріджені. Інколи вони спочатку досить непогані, але згодом стан їх різко погіршується від пошкодження стебловими шкідниками, іржею тощо. Здебільшого посіви по непарових попередниках не дуже зимостійкі, тому за несприятливих погодних умов восени чи взимку гинуть.

Поганими попередниками озимої пшениці є цукрові буряки, картопля пізніх сортів, кукурудза на зерно. У зв’язку з пізніми строками їх збирання, дуже висушується грунт. Висіяна на таких полях пшениця у зиму входить у фазі одного листочка, рослини випадають і часто гинуть через випрівання та вимерзання. За даними дослідних установ, урожай по гірших попередниках зменшується на 14 ц/га і більше, а в окремі посушливі роки ця різниця ще вища.

Наприкінці другого тисячоліття у низці країн світу дедалі більше уваги почали приділяти розвитку екологічно безпечного землеробства, стратегія якого потребує вдосконалення окремих ланок зональних систем землеробства, серед яких однією з найважливіших є сівозміни, поліпшувати які можна насиченням від 20 до 40% багаторічними бобовими травами (конюшина, еспарцет, люцерна, буркун, люпин та ін.).

Вчені вважають, що в сучасних умовах господарювання потрібно повернутися до травосіяння, тобто використання дешевого біологічного азоту в сучасному землеробстві, що успішно вирішить проблему кормового білка, відновить родючість грунтів та забезпечить добре підгрунтя для вирощування озимої пшениці.