Сторінка
3

Ткацтво в Україні

Твори М.Біласа відзначаються глибокою майстерністю. Серед них: “Щедрівки” (1964 р.), “Базари”, “Гуляння”, “Різдво”, “Великодні”, “Вертепи”. Він створює сцени за мотивами літературних творів “Тіні забутих предків”, “Лісова пісня”, “Катерина”. А згодом “Бойківське весілля”, “Сінокоси”, “Довбуш” (1968 р.). Усіх сколихнув триптих “Косівський базар” (1988), тут розкрита стихія народного побуту, хлібопекарських, ремісничих та торгівельних стосунків, що панували ще 20-50 років тому. Митець усе помітив, зауважив, виклав художньою мовою. Пізніше з’являються документи народної душі “Бойківське весілля”, “Гуцульське весілля”, серії “Різдво” і “Великдень”. Він надав переконливу оригінальну, декоративно неперевершену картину цих празників, багатства народних звичаїв.

Творчість Михайла Біласа утверджує духовний потенціал нації найсучаснішими формами.

У виставочних залах Будинку художника експонувались виставки гобеленів відомої мисткині Людмили Гоголь, присвячена її 70-літтю.

Особлива роль у житті й творчості мисткині належить Києву. Для неї Київ не просто Батьківщина, а й джерело натхнення. Київська сюїта в гобеленах починається з великого, майже історичного полотна “Русь” (1979), а далі “Київ молодий” (1982), продовжується в “Києві зимовому”, “Києві святковому” (1984), і на високій ноті завершується яскравим монументальним килимом “Українська осінь”, що нині прикрашає банкетний зал готелю “Київ”.

Та все ж таки головним стержнем її творчості є романтико-оптимістична закоханість у чарівний світ природи, його цінні вічності й красу. За допомогою кольорових ниток вона відтворює будь-які, найтонші відтінки різнобарвних квітів, так що створюється ілюзія відчуття їх подиху й аромату. Про це свідчить гобелен “Золота нива” 1983 Р. (дод. 5).

Сила творчості мисткині – праця, творча енергія, щире захоплення мистецтвом і відданість йому.

Сьогодні працює дуже багато народних майстрів і майстринь: Галина Стеблій, гобелен “Дерево життя” 1999 р. (дод. 7), Забашта Галина – “Вікна” 1999 р. (дод. 9), Барна Оля “Різдвяна ніч в Яворові” 1999 р., Шульга Зеновія “Зародження руху” 1998 р. (дод. 12), Захарчук Наталія “Тіні” 1999 р. (дод. 11), Луковська Ольга “Дощ” 1999 р. (дод. 6), Косів Роксоляна “Crescendo” 1999 р. (дод. 10), Базак Марта “Дерево”, 1999 р. (дод. 7), Словінська Анна “Мармуровий” 1999 р. (дод. 8). Всі ці ткалі не є народними, але обов’язково будуть, про що свідчать їхні роботи надруковані в каталозі виставки “Шовкова косиця”, Львів, 1999 р.

Розділ ІІ

2.1. Без ворсові двосторонні килими-гобелени виготовляють у більшості на вертикальних ткацьких верстатах. Найпростіша конструкція такого верстата – звичайна рама (дод. 14.1), яка складається з двох вертикальних стійок боковин, і двох перекладень-валів, які служать для натягування основи. Для основи використовуються міцні бавовняні, або вовняні нитки. якими рівномірно обвивається перекладина верстата (дод.15.2). Основа повинна бути натягнута так, щоб можна було змінити зів без зайвих зусиль (дод. 15.3).

Є інший спосіб для виготовлення і заправлення рами для ткання гобеленів: виготовляють дерев’яну раму з добре закріпленими кутами і на її паралельних сторонах набивають невеликі цвяшки вздовж однієї лінії в шаховому порядку на однаковій відстані один від одного (дод. 16.4 (а)).

При тканні на спрощених рамах багато часу займає піднімання почергово ниток основи для утворення зіву (дод. 16.4 (б)).

Щоб не перебирати кожного разу всі нитки, розділяють їх на парні і непарні, можна користуватися пристроєм для піднімання непарних ниток основи.

Нитку утка прокладають так. Спочатку нитку утка заклаюають у зів по високій дузі (дод. 18.6 (а)), далі її прибивають молоточком по центру дуги (дод.18.6 (б)), так, що утворюються дві менші дуги, які також прибивають молоточком по центру кожної (дод. 18.6 (в)). Тільки при такому прокладанні утка структура виробу – буде і без стягування ниток і без дірчастих розріджених ділянок.

У тканні килимових виробів застосовують найрізноманітніші переплетення. Перше й основне – полотняне, коли нитка утка через одну нитку основи перекриває її то зверху, то знизу (дод. 18.5 (а)) утворюючи дрібний рубчик. Більший рубчик утворюється якщо основу перекривати через кожні дві нитки (дод. 18.5 (б)), Якщо одну нитку утка темного кольору чергувати із світлою ниткою утка, то утворюються смуги у вигляді стовпчиків (дод. 18.5 (в)).

Кольорові площини рисунка, які піднімаються вгору крутіше, ніж під кутом 30о, треба виконувати прямолінійним ступінчастим контуром. Точно вертикальні контури тчуть “на линову нитку” (дод. 19.7), обвиваючи нитку утка двох суміжних кольорів за одну й ту саму нитку основи.

У техніці килимарства можна виконати будь-яку лінію-пряму, криву (дод.20.8), коло, овал, тощо. На (дод. 21.9) показано, як тчеться округлі площини. Місця в яких не з’єднувались, різноколірні нитки можуть бути в 2-3 прокиди.

Найскладніша, найпоширеніша на Україні техніка ткання – “округлення”. Схема “кружляння” ниток утка залежить від крутизни кольорових площин (дод.21.10).

Часто буває потрібно підкреслити площину більш грубим контуром рисунка. Ефекту досягають за рахунок перевивання зверху двох ниток основи і знизу кожної нитки (дод. 22.11 (а)), Довші стібки утворюють перевивання знизу по чотири (дод. 22.11 (б)). Змінюючи напрям настилання з уточних настилів утворюють красиву рельєфну косичку (дод. 22.11 (в)). Різні техніки ткацтва показано також на (дод. 22.12, 13), (дод. 23.14, 15).

2.2. Термін “килимове ткання” походить від спеціального типу узорної тканини – килимів, з виробництвом яких ця техніка найчастіше пов’язана. Залежно від технічних і декоративних особливостей до цієї групи народних ткацьких технік входять: “закладне”, “ворсове” і “ретельчасте” ткання. Килим, виготовлений закладною технікою ткання є гладкою, без ворсовою, двосторонньою тканиною, витканою полотняним переплетенням на двох ремізному верстаті. Кольоровий узорний ефект килима створюється вовняним підтканням, яке щільно збите і цілком покриває товсту міцну основу. Характерною особливістю закладного ткання є те, що різнокольорові шматки ниток підткання вручну закладаються в утворений ремізками зів, перетягуються між потрібною кількістю ниток основи і виводяться на зовні, відповідно до малюнка. Заклавши нитки спіткання по всій ширині тканини, закриваємо зів, прибиваємо. У новий зів нитки спіткання прокидаємо в проте лижний бік. Прокидаючи нитки то в один бік, то в другий, починають вимальовуватись контури різнокольорових площин, які з’єднуються між собою по вертикальній, косій та східчастій лінії.