Сторінка
4

Ринки капіталів і природних ресурсів

Диференціальною вона є тому, що залежить безпосередньо від певного фактора або умови виробництва. Диференціальна рента обумовлюється застосуванням природної (обмеженої) сили, яку монополізує підприємець. Сила природи в даному випадку є природним базисом високої продуктивної сили праці.

Диференціальну ренту отримують залежно і від місцезнаход­ження земельної ділянки. Та ділянка, що знаходиться ближче до місця збуту продукції, має певні економічні переваги.

Крім природної родючості, ділянки землі можуть різнитися й штучною родючістю. Основою цього є інтенсивніше господарювання.

Важливу роль у ситуації на ринку відіграють невідновлювані ресурси, що мають певну специфіку. Їх власник стикається з обмежен­нями загальної величини ресурсів, придатних для використання: витрачені сьогодні засоби і запаси вже не можуть принести користі завтра. Через це теорія невідновлюваних ресурсів загострює увагу на аналізі суті проблеми в деякому часовому інтервалі. Оптимальне використання невідновлюваних ресурсів полягає в точному коригу­ванні й балансі плюсів і мінусів їх негайного споживання.

Це означає, що невідновлювані ресурси можна використовувати негайно, збільшуючи сьогоднішнє сумарне споживання, або їх можна законсервувати, щоб зробити доступними для виробництва майбутніх благ.

Розглянемо таку сировину, як природній газ. Для спрощення аналізу вважатимемо ринок конкуруючих продавців ідеальним, обсяг запасів газу даним і відомим, а вартість видобутку цієї сировини рів­ною нулю.

Оскільки не потрібно дбати про видобуток газу, для власника існує лише альтернатива - видобувати і продавати газ негайно або консервувати його запаси до кращих часів (повністю або частково). Мотивацією власника ресурсів звичайно буде максимізація свого сукупного багатства. Збереження запасів у вигляді резервів газу для власника родовища означає ймовірність зростання вартості належних йому ресурсів із збільшенням ціни кубометра газу з часом.

Видобуток газу і його негайна реалізація дає змогу власникам родовищ акумулювати багатство в будь-якій зручній для них формі інвестуючи засоби у виробниче устаткування, будівлі і споруди, в цінні папери, акції тощо.

Отже, рішення про терміни продажу газу залежать від порівняння норми прибутку на капітал з очікуваними темпами зростання ціни на газ. Припустимо, що норма прибутку на капітал становить 10% на рік, ціна газу дорівнює 80 дол. за тисячу кубометрів і очікується її зростання на 5% на рік. Продаж одної тисячі кубічних метрів газу за існуючої сьогодні ціни та інвестування цих засобів під 10% річних принесе до кінця року 88 дол. Продаж газу через рік, з урахуванням того, що ціна підніметься на 5%, принесе 84дол. За таких умов власникам природного газу вигідніше негайно продати його на ринку.

Однак існують обмеження при реалізації подібної схеми. По-пер­ше, збільшення поставок газу на ринок послабить вплив на його ціну. По-друге, збільшення сьогоднішнього видобутку газу означає, що в майбутньому обсяги цієї сировини помітно скоротяться. Внаслідок цього очікувана в майбутньому ціна на газ буде вищою, ніж первісна. Як тільки очікуваний темп зростання цін зрівняється з нормою прибутку на капітал, яка є панівною в промисловості й фінансах, сьогоднішній продаж газу стає невигідним. Власники родовищ дійдуть висновку, що консервація запасів природного газу більш приваблива, ніж його продаж.

Таким чином, існування якого-небудь природного ресурсу у фінансованій кількості (нехтуючи вартістю його видобутку) розподілить споживання цього ресурсу в часі цілком передбачено: рівноважна ринкова ціна невідновлюваних ресурсів з часом зростатиме пропорційно існуючій в економічній системі нормі прибутку на капітал, а із зростанням ціни (за інших рівних умов) питоме споживання цього ресурсу буде скорочуватиметься.

Лiтература

1. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.

2. Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999.

3. Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995.

4. Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992.

5. Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова, 1997.

6. Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.

7. Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.

8. Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.518.

9. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.

10. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.: С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.

11. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448 с.

12. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС», 1997, с.320.

13. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

14. Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997,с.208.

15. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

16. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

17. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208.

18. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.

19. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750.

20. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

21. Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997, с.304.

22. Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676.

23. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ: Лібра. 1998, с.256.

24. Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.