Сторінка
1

Теорія суспільного вибору і оподаткування

Кожен з нас як споживач щодня стикається з про­блемою вибору: з яких страв укомплектувати свій обід у студентській їдальні, їхати до академії, тролейбусом, автобусом чи маршрутним таксі, яку придбати книг? з економіки? Часом ми робимо вибір, не замислюючисі чому він виявився саме таким. Це відбувається ніб підсвідома. Насправді ж споживацький вибір піддаєте ся досить вірогідному моделюванню. Існує також poj діл мікроекономіки, що пояснює поведінку споживача, механізм вибору того чи іншого набору продуктів, який він готовий придбати на ринку. Завдання цієї теми — викласти основні положення теорії споживацького вибору, тобто дати наукові пояснення тому, як спожи­вач витрачає свій доход для максимізацй задоволення.

1. Споживацькі переваги

Чи спостерігали ви, як відвідувачі читають меню у ресторані, кафе чи барі? Як правило, спочатку вони звертають увагу на ліву частину, де переліковуються запропоновані страви, і зупиняються на деяких з них. Потім зіставляють свій попередній вибір з правою частиною, де зазначено ціни, та хоча б приблизно визначають, чи можуть вони зробити відповідне замовлення на ту суму грошей, що у них є. Це спостереження дає ключ до розуміння досить складного процесу споживацького вибору, загальну схему якого наведено на рис. 2.1.

Насамперед слід мати на увазі, що споживач оби­ратиме лише те, у чому в нього є потреба. Можна впевнено сказати, що споживацький вибір утримується на потребах людей. Потреби — це стан задоволен­ня, який споживач прагне зберегти, або стан незадо­волення, який він хотів би змінити.

Задовольнити свої потреби споживач може за допомогою різного набору продуктів. Скажімо, втамува­ти голод можна як бутербродом з ковбасою, так і бу­тербродом з сиром. Залежно від смаків споживач від­дає перевагу якомусь з них. Отже, потреби людини, накладаючись на специфіку особистості, трансформу­ються у переваги. Споживацькі переваги — це ранги, які споживач установлює для альтернативних варіан­тів задоволення потреб. Ті варіанти, які, на думку споживача, здатні краще задовольнити його потреби, будуть займати більш високі місця у цьому "табелі про ранги". Таким чином, з'являючись на ринку, споживач має вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє йо­го бюджет.

Зазначені зауваження дають достатньо підстав для будови моделі споживацького вибору. Проте, ця модель, як і будь-яка інша, передбачає прийняття пе­вних допущень, вихідних посилань, що дають змогу краще її зрозуміти та обмежують умови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогід-нішими. Такими допущеннями є:

1. Здатність споживача ранжиру вати альтер­нативи задоволення своїх потреб. Якщо є два набо­ри товарів (А і В), то споживач може віддати пере­вагу якомусь з них або визнати, що вони для нього рівноцінні:

2. Переваги споживача транзитивні. Якщо спо­живач віддає перевагу набору товарів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору А порівняно з набором С:

3. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Це посилання передбачає, що, будуючи модель поведінки споживача, ми вихо­димо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється на антиблаго, і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.

2. Функція корисності та криві байдужості

Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним ва­ріантам задоволення потреб, споживач виходить із суб'єктивного уявлення про корисність для себе різ­них благ. Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. На думку більшості сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному ви­міру (ординалістська точка зору), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути вимі­ряні тільки порядкове: споживач здатний визначити-

ся з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би ці блага для задоволення своїх потреб. Існує також точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки немає чітко визначеної оди-ниці виміру. Тому надалі для порівняння різних корисностей використовуватимемо умовні бали, які споживач присвоює благам.

Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Економічна теорія виходить з того, що між корис­ністю та кількістю споживаних продуктів існує пев­ний функціональний зв'язок. Його відображає функ­ція корисності, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності, якого досяг споживач:

(2.1)

де U — корисність; — обсяги відповідних спожитих товарів.

Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (X і У). Тоді функ­цію корисності можна подати у спрощеному вигляді:

(2.2)

Якщо тижневе харчове споживання студента фор­мується за рахунок пиріжків (товар У) і котлет (товар X), то можна знайти такі їх набори, що мають одна­кову корисність для споживача. Перелік таких набо­рів утворює сітку споживача (табл. 2.1).

За даними табл. 2.1 можна побудувати відповідний графік (рис. 2.2). Крива на цьому графіку називається кривою байдужості. Крива байдужості для певного споживача — це всі ті комбінації товарів, які забезпечу- ють однаковий рівень задоволення. Між наборами това- Рів споживач не вбачає ніякої різниці.