Сторінка
3

Теорія виробництва

• поточного стану вибраної технології;

• загальної ефективності, властивої тій чи іншій фірмі;

• величини діючого підприємства або абсолютної кількості вхідних факторів;

• пропорції використання ресурсів (відношення сталих факторів до змінних).

Для характеристики діяльності фірми використовують також поняття серед­нього і граничного продукту.

Середній продукт

Середній продукт (АР) — це відношення загального продукту до використаної кількості певного вхідного виробничого фактора:

Наприклад, для праці формула середнього продукту матиме такий вигляд:

а для капіталу –

Приклад 1: 100 пар взуття виготовлено з використанням праці 10 робітників.

АРL =10 (пар на 1 робітника).

Приклад 2: 100 пар взуття виготовлено з використанням 5 машин.

АРK= 20 (пар на 1 машину).

Середній продукт праці (АРL) фактично являє собою продуктивність праці, а середній продукт капіталу (АРK) є показником продуктивності капіталу.

Цей показник значно відрізняється на різних підприємствах. Наприклад середній продукт праці на великих сталепрокатних заводах США у 1985 р. становив 0,2 т сталі за годину праці. У той самий рік японські сталепрокатні заводи які застосовували більш сучасну технологію і більші розміри капіталу, ніж американські, мали середній продукт 0,25 т сталі за годину праці. Однак невеликі розміром сталеливарні заводи, які виробляють сталь із вторинної сировини (металобрухт), мають середній продукт праці 0,29 т сталі за годину праці. Отже такі заводи можуть успішно конкурувати із сталепрокатними гігантами, оскільки їхня продуктивність праці сприяє зниженню цін виробництва.

Граничний продукт (МР) змінного фактора виробництва – це приріст загального продукту, досягнутий за рахунок приросту цього фактора на одну додаткову одиницю.

Відповідно граничний продукт праці розраховуємо за формулою:

а граничний продукт капіталу:

Підкреслимо, що МР належить до змінних факторів, бо лише вони спричинюють зміни у ТР. МР може бути від’ємним, додатнім і рівним нулеві. Динаміка МР базується на законі спадної граничної продуктивності.

Закон спадної граничної продуктивності.

Закон спадної віддачі, або спадної граничної продуктивності, був сформульований англійським економістом Дейвидом Рікардо ще на початку XIX ст. Він грунтується на тому факті, що взаємозв'язок між змінним виробничим фактором і обся­гом випуску продукції не означає, що останній завжди зро­стає пропорційно до зростання змінного фактора. Найбільш вагоме зростання загального продукту приносять початкові прирости змінного фактора. Потім настає момент, після якого такі ж його прирости приносять щораз менший ефект. Із часом можливою стає ситуація, коли приріст змінного фактора призводить до зменшення загального обсягу випуску.

Наприклад, якщо при фіксованій кількості капіталу (наприклад верстатів) бу­дуть постійно найматися додаткові робітники, то їхній граничний продукт спочат­ку зростатиме, далі зменшуватиметься і врешті дійде до нуля. Це явище в еко­номічній теорії отримало назву закону спадної граничної продуктивності, чи спадної віддачі. Причина ефекту спадної віддачі достатньо очевидна. Оскільки всі фа­ктори виробництва використовуються разом, то необхідно дотримуватись визна­ченого співвідношення між ними. Зміна одного виробничого фактора при фіксованому значенні інших породжує диспропорції. Кількість працівників, наприк­лад, уже не відповідає кількості устаткування, а кількість устаткування – виробни­чим площам тощо. В таких умовах збільшення одного виду ресурсу не викликає адекватного збільшення загального продукту. Віддача змінного ресурсу змен­шується.

Даний закон діє лише у короткому періоді часу, коли хоча б один виробничий фактор є незмінним. Дія названого закону передбачає також незмінний стан технологій і техніки виробництва. У довгостроковому періоді будь-який з факторів може бути змінений. Технічний прогрес може змінити межі дії цього закону. Якщо у виробництві будуть застосовуватися нові технології, то зростання обсягу випуску може бути досягнуте при використанні тих самих виробничих факторів. Отже, закон спадної віддачі в довгостроковому періоді не діє.

Проілюструємо це на рисунку. Максимально можливе використання змінного фактора в технології 1 позначимо через L. Очевидно, що перехід до техзнології 2 дозволяє збільшити кількість змінного фактора до L2, перехід до технології 3 – до L3 і т.д.

вплив технологічного процесу на загальний продукт

4.

Визначення зростання обсягу продукції, пов'язаного із зростанням усіх факторів, є головним у плануванні розвитку виробництва фірми на довгостроковий період. За­лежність приросту обсягу випуску продукції фірми від збільшення використання всіх виробничих факторів на довгостроковому етапі розкриває закон ефекту масштабу.

Теорія виробництва поряд з іншими проблемами виявляє зв'язки між ефективністю виробництва і масштабами госпо­дарської діяльності, досліджує залежності між вхідними ви­робничими факторами і вихідною продукцією. Важливим поняттям цієї теорії є закон ефекту масштабу (ЗЕМ).