Сторінка
3

Стратегія фірми в умовах олігополії

Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизно однакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова політика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії.

Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого “лідерства у цінах”. Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад.

Як правило, лідер завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватись до наступного маневру, а з іншого – вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар’єри для вступу в галузь, які пов’язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економічний прибуток.

Для спрощення механізму розвитку ціни галузеві лідери досить часто вдаються до методики під назвою “витрати плюс”. У цьому разі для визначенні ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Перевага такого методу полягають у його простоті.

Метод розрахунку ціни “витрати плюс” добре суміщається з таємним олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них, щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.

Таким чином олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції, тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція.

IV. ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО РИНКУ

Оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетво­рюється, оцінки економічної ефективності їх теж до­сить близькі.

Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Тому коорди­нати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мі­німального рівня середніх витрат. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвід­ношення "ціна-обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таємного зговору та ціноутворення за методом "витрати плюс".

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конку­рентів. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продук­цію олігополістичної галузі.

На думку деяких економістів, олігополія — це ще небажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Чис­та монополія є очевидною та перебуває під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство, але насправді реалізовувати ті самі принципи ринкової поведінки, що й чиста монополія. Отже, рекомендується відповідним чином удоскона­лити антимонопольне законодавство, щоб точніше розпізнавати олігополію та вживати дійових заходів щодо її обмеження.

Це стосується також господарського законодавства України. Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі — Закон України "Про обмеження монополіз­му та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%. Можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на рин­ку — 33,3%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимо-нопольні заходи. Однак така ситуація суперечить здо­ровому глузду!

Існує інша очка зору на роль олігополії в економіч­ній системі, яку свого часу обгрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втра­ти суспільства від панування олігополістичної конку­ренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати у багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на науково-технічний прогрес.

Існування значних олігополістичних форм господарю­вання, які мають реальну ринкову владу, послідовни­ки Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта визнають необ­хідною умовою для досягнення швидких темпів удос­коналення науки і техніки. Це пов'язано з тим, що сучасні наукові дослідження потребують значних кош­тів, виділити які здатні тільки великі олігополії. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим терміном по­вернення.

Ми з'ясували особливості поведінки виробників на різних ринках товарів: кон­курентному, монопольному, олігополістичному та мо­нополістичної конкуренції. Однак виробник є не тіль­ки продавцем продукту, а й одночасно покупцем ре­сурсів.

ДОДАТОК

Рис. 1. Варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення.

Рис. 2. Вирівнювання ціни олігополістами при її зниженні.

Рис. 3. Ламана крива попиту для олігополіста.

Рис. 4. Відносна незалежність ціни та обсягів виробництва від граничних витрат. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Наведіть головну ознаку олігополістичного ринку.

2. Які системи показників використовуються для виміру ступеня концентрації виробництва?