Сторінка
1

Антимонопольне законодавство

1. Характеристика підприємницької монополії.

2. Антимонопольне законодавство.

3. Ефективність антимонопольного законодавства.

4. Ознаки природної монополії.

1. Підприємницька монополія – існує, коли одна чи декілька фірм контрольють основну частку виробництва важливої галузі (це може бути як монопольне утворення, так і олігополістичне).

Недоліки підприємницької монополії:

- неефективність розподілу ресурсів – монополісти та представники олігополій вважають можливим та вигідним обмежувати випуск продукції та назначати більш високі ціни в порівнянні із тими, які б існували б в галузі із конкуренцією.

- непрогресивність – критики вважають, що підприємницька монополія не тільки не являється необхідним фактором економії, обумовленої масштабами виробництва, але і не сприяє НТП.

- нерівність доходів – монополія також критикується як фактор, який сприяє нерівності доходів, через те, що через бар’єри для входження в галузь дозволяють монополісту назначати ціну, яка перевищує СВт і забезпечує відповідні економічні прибутки. Ці прибутки привласнюються акціонерами чи володільцями підприємств.

- політичні небезпеки – гігантська компанія має високий ступінь впливу на уряд держави, і це відображається на законодавству та урядовій політиці, які не сприяють інтересам суспільства, а скоріше інтересам цього гіганта.

Переваги підприємницької монополії:

- продукція кращої якості – вважається, що монополістична влада була досягнута за рахунок кращої якості продукції, ніж у конкурентів.

- недооцінка конкуренції – хоча фірм, які виробляють даний продукт може бути декілька, ці фірми можуть зіткнутися з сильною міжгалузевою конкуренцією. Також, слід до уваги приймати іноземну конкуренцію – тобто фірми-виробники вітчизняної продукції орієнтуються на ціни фірм-аналогів-іноземців. Великі прибутки монополіста сприяють до того, що інші фірми прагнуть ввійти в галузь, і це також породжує конкуренцію.

- ефект масштабу – тільки крупі фірми можуть досягти низьких витрат на одиницю продукції і тому продавати її споживачам по порівняно нижчим цінам.

- НТП – крупні фірми мають і фінансові ресурси, і стимули для проведення НТП – згідно із дослідженнями Шумпетера-Геллбрейта.

2. Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає кінця ХІХ століття, коли в 1890 р. був прийнятий закон Шермана. Даний закон характеризував любе об’єднання типу трест, чи іншого об’єднання на основі таємної угоди, вважалося незаконним. А люба особа, яка буде сприяти даному утворенню – буде нести кримінальну відповідальність. Пізніше дане законодавство поповнилося іншими законодавчими актами, зокрема законом Клейтона 1914 р., який посилював і доповнював закон Шермана, а саме: за законом була оголошена цінова дискримінація; заборона виключних чи “примусових” узгоджень у відповідності з якими виробники продавали б деякі товари покупцю тільки при умові, що останній придбає інші товари у того ж самого продавця, а не у його конкурентів; забороняє формування взаємопов’язаних директоратів – коли керівник однієї фірми є також членом правління конкуруючої фірми.

На сьогодні атнимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах. Так, в Україні основним антимонопольним законом є Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 15.03.1992 року.

Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства – як ідентифікувати галузі, котрі є об’єктом цього законодавства – за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?

“Структуристи” вважають, що галузь, яка має монополістичну структуру, і поводить себе як монополіст.

Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти їхньої діяльності:

- чи можуть фірми блокувати входження конкурентів на ринок;

- чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту (а існуюча в світі тенденція зростання транснаціональної конкуренції веде до зменшення ризику витрат для споживачів від порушень національними монополістами антимонопольного законодавства);

- чи є конкуренція за цінами, чи існує змова щодо цін;

- чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та інших нецінових сферах.

Також, важливим є питання щодо визначення частки ринку фірми-монополіста.

3. Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур (1), злиття (2) і до фіксованих цін (3).

Перша із зазначених проблем розв’язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визначення тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатися в окремих країнах по-різному.

Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність конкурсного (або змагального) ринку – такого ринку, на якому відсутні вхідні бар’єри, а вихід майже безкоштовний. На конкурсному ринку може діяти навіть одна фірма деякий час – чистий монополіст.

Щодо злиття, то розрізняють:

Горизонтальне злиття – це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку.

Вертикальне злиття – це злиття фірм, які пов’язані стосунками “постачальник-покупець”.

Конгломератні злиття – це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).

Найчастіше обмежується горизонтальне злиття.

Фіксація цін – це спроба декількох фірм об’єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується та ціна, яка є завищеною, тобто монопольною, або така, що обмежує появу нових конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з галузі старі) також називається грабіжницькою ціною).

Дані принципи є загальними. Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування атнимонопольного законодавства має суттєві відмінності щодо різних монополістичних утворень.

Обговорюючи атнимонопольні закони та практику їх застосування не слід вважати, що урядова політика є послідовно про-конкурентною. Важливо відмітити, що 1) існують виключення із антимонопольного законодавства і 2) ряд мір державної політики послаблювати конкуренцію. Так, можуть створюватися легальні картелі - коли адміністративним рішенням розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматися закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.