Сторінка
2

Ефективність, справедливість та державна влада

Для фінансування трансфертів використовується податкова система. Податок можна визначити як примусовий трансферт грошей від індивідів або інституцій до органів влади.

Податки подіяються на прямі (їх сплачують безпосередньо економічні агенти – фірми і домогосподарства – в залежності і від рівня доходів або багатства) і непрямі (ними обкладаються блага і види діяльності (акцизний податок)).

Середня ставка податку (ССП) дорівнює частці (або процентові), який складають податки Т в сукупному доході І:

ССП = Т / І (або ССП = (Т / І)*100).

Гранична ставка податку (ГСП) – це частка податків, яка сплачується із грошової одиниці (дол.) додаткових доходів:

ГСП = DТ / DІ.

Податок може бути пропорційним, прогресивним або регресивним.

При пропорційному податку податкова система залишається незмінною при зростанні доходів, тобто середня і гранична ставки податку є постійними.

При прогресивному податку середня ставка зростає разом із зростанням доходів, хоча ГСП може як зростати, так і залишатись постійною. Прогресивна система оподаткування дозволяє зменшити нерівність розподілу доходів у суспільстві.

При регресивному податку середня ставка зменшується при зростанні доходів, ГСП може залишатись постійною або зменшуватись.

Одна з найпоширеніших форм трансфертів – програми соціальної допомоги, які можна розподілити на дві групи:

1) програми типу соціального страхування, за якими відповідні кошти отримують всі члени суспільства незалежно від доходів у випадку певних подій (вихід на пенсію, інвалідність, тимчасові захворювання).

2) Програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени суспільства, чий доход не перевищує певного рівня (допомога багатодітним сім’ям, медична допомога, талони на харчування).

Проблемі фінансування програм соціальної допомоги можна вирішувати з використанням від’ємного прибуткового податку: додатний податок означає, що люди сплачують податок, а від’ємний – що вони можуть отримувати допомогу в залежності від рівня доходів.

Від’ємний податок може бути введений за такою схемою. Наприклад, якщо визначена межа малозабезпеченості у 70 грн., то всім членам суспільства призначається щомісячна виплата у 70 грн. Незалежно від рівня доходів, але всі доходи оподатковуються за процентною ставкою 30%. Тоді ті, хто не мають ніяких доходів, отримають по 70 грн. Ті, чий доход дорівнює 210 грн., сплатять податок у розмірі 0,3 / 210 = 70 грн. І водночас отримають допомогу у 70 грн., тобто чистий податок дорівнюватиме нулеві (своєрідний рівень незбитковості). Ті, чий доход складатиме менше 210 грн., отримають більше, ніж сплатять (для них податок буде від’ємним), ті, чий доход перевищує 210 грн., будуть сплачувати додатний податок, середня ставка якого із зростанням доходів наближається до 30%; при доході 1000 у грн. Чистий податок дорівнюватиме: 300 – 70 = 230 грн. (23%), а при доході 10000 грн.- 3000 – 70 = 2930 грн. (29,3%).

3. Досягнення більшої міри справедливості в суспільстві потребує перерозподілу доходів, у першу чергу через податкову систему. Розглянемо вплив податків на ефективність економіки.

1. Спочатку розглянемо окремий конкурентний ринок, на якому впроваджується акцизний податок за деякою певною ставкою (С). Впровадження податку призводить до зсуву кривої пропозиції вгору на величину С, і скорочує обсяг продажів. Стан ринкової рівноваги зміщується.

Компроміс між справедливістю та ефективністю - це вибір, який треба робити владі і суспільству: намагання підвищити справедливість у розподілі доходів шляхом їхнього перерозподілу з використанням податків та інших регуляторів призводить до зменшення загальної ефективності економіки, тобто до втрат сукупного добробуту всіх економічних агентів.

2. Принцип ефективності Парето виявляється недостатньо придатним для аналізу ситуацій, що виникають при розширенні виробничих можливостей суспільства. У такому випадку можна скористатися принципом компенсації Н.Калдора-Дж.Р.Хікса, згідно з яким перехід від одного стану економіки до іншого буде означати покращання стану суспільства, якщо індивіди, чий добробут підвищується, можуть компенсувати (без погіршення свого початкового рівня добробуту) втрати інших індивідів, що виникають при переході економіки до нового стану. Множина варіантів, кращих за Калдором-Хіксом, ширша, ніж за Парето.

3. Описані вище підходи до підвищення ефективності економіки, зменшення нерівності в суспільстві вимагають прийняття певних політичних рішень. Одним з ефективних інструментів аналізу політичних рішень є аналіз витрат і вигод – метод обчислення поточної цінності потоків майбутніх суспільних витрат і суспільних вигод, як прямих, так і непрямих, що виникають внаслідок прийняття певного рішення.

4. Неспроможність державної влади означає її нездатність забезпечити оптимальне за Парето розміщення ресурсів (яке виникає внаслідок неспроможностей ринку) і невідповідність політики розподілу доходів тим уявленням щодо справедливості, які прийняті в суспільстві.

Основними причинами цієї неспроможності є :

1) Асиметрична інформація – уряд ніколи немає вчасно всієї інформації, яка необхідна для прийняття найкращих політичних рішень; всю інформацію неможливо отримати навіть технічно, до того ж існують суспільні групи особливих інтересів, які не зацікавлені у постачанні повної і достовірної інформації;

2) Недосконалість політичних процесів, зокрема при ухваленні політичних рішень:

- Це раціональне ігнорування виборів з боку виборців (коли вони ухиляються від участі у виборах, тому що низько оцінюють вигоди для себе від такої участі), що веде до неадекватного відображення настроїв суспільства у парламенті.