Сторінка
1

Загальні тенденції розвитку сільського господарства

Неолітична революція, тобто перехід від збиральницького до відтворювального сільського господарства, відбулася десь за 9 тис. років до н. є. Центрами зернового господарства були Близький Схід, Далекий Схід, Центральна Америка. У Перу та Індонезії основними культурами були коренеплоди. Щонайменше за 8 тис. років до н. є. на Близькому Сході людина окультурила ячмінь і пшеницю. Іригація була відома у Вавилоні, Єгипті, долині Інду, у Китаї за 3 тис. років до н. є.

Століттями технічна база сільського господарства світу залишалася незмінною: віл тягнув соху, насіння висівалося вручну, врожай збирався серпом, збіжжя молотилося простими механічними знаряддями, зерно від полови очищалося провіюванням на вітрі.

Використання добрив у сільському господарстві дало Китаю можливість утримувати лідерство за продуктивністю у IV-XIX ст. Сільськогосподарська революція у Європі відбулася у XVIII ст. Були запроваджені норфолцька система сівозміни, селекція, ротер-хамський плуг та інші знаряддя праці. У XIX ст. з'явилися мінеральні та синтетичні добрива, парові машини, розвивалися науково-дослідні заклади. У XX ст. двигун внутрішнього згорання замінив паровий, з'явилися агрохімікати, новий напрям у біологічній науці — генна інженерія тощо.

Протягом 60 —90-х років у групі промислово розвинених країн частка зайнятих у сільському господарстві знизилася з 13 до 7 %, а в країнах, що розвиваються, — з 65 до 57 %. Частка економічно активного населення, що працює у сільському господарстві, становила: Азія та Африка — 60 %, Південна Америка і Океанія — близько 19 %, Європа та Північна Америка — 9-10 %.

Основними виробниками продуктів харчування залишаються економічно розвинені країни. Вони є також основними експортерами цих продуктів. Більшість країн, що розвиваються, не здатні прогодувати себе самостійно.

Типи сільськогосподарського виробництва

Сьогодні, як і в історичному минулому, сільське господарство є тією сферою людської діяльності, де відбувається найтісніший контакт людини з навколишнім середовищем. Земля була, є і, очевидно, ще дуже довго, а може й завжди буде основним засобом виробництва у сільському господарстві. Нині у світі на орні землі припадає близько 11 % всієї території суші (1340 млн га), на луки і пасовища — 24 % (3365 млн га). Поняття "сільськогосподарські угіддя" включає орні землі, багаторічні насадження (сади), природні луки та пасовища. Загальна площа сільськогосподарських угідь становила наприкінці XX ст. 4810 млн га, а площа орних земель у розрахунку на одного жителя планети — 0,24га.

У країнах світу земля перебуває у приватній, державній, комунальній та інших формах власності. Іноді форми власності на землю такі складні, що в них важко розібратися навіть фахівцям. Наприклад, в Англії земля теоретично належить державі, хоча про це мало хто з англійців здогадується.

У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери там виробляють таку велику кількість сільськогосподарської продукції, яка значно перевищує власні потреби фермера та його сім'ї. Надлишок продукції фермер продає, купуючи за виручені гроші потрібні йому матеріали, техніку, мінеральні добрива тощо.

У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Це означає, що дрібні фермери мають змогу продавати лише невелику частку своєї продукції. Дрібнотоварне виробництво переважно орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування.

У сільському господарстві країн, що розвиваються, поширені плантації. Плантаційну систему вперше запровадили португальці ще на початку XV ст. на тропічних островах західноафриканського узбережжя. Плантації — це великомасштабні сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні певних продовольчих або технічних культур, як правило, субтропічних і тропічних — наприклад, кофе, цукрової тростини, бавовнику, чаю тощо.

Уже кілька десятиліть основні потоки сільськогосподарської сировини регулюються на світовому ринку міжнародними організаціями .

"Зелена революція" і "біотехнологічна революція"

Аналізуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають поняття "зелена революція". Зелена, тому що зелений колір — це колір сільського господарства. Революція, тому що у сільському господарстві відбуваються широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки.

У США, Канаді, Великобританії та інших економічно розвинених країнах "зелена революція" відбулася ще перед Другою світовою війною та протягом перших післявоєнних десятиліть. Механізація сільськогосподарського виробництва, запровадження передової агротехніки, укрупнення фермерських господарств викликали небачений до того рівень продуктивності сільськогосподарської праці. "Зелена революція" згодом почала розгортатися і в країнах, що розвиваються. їхнє примітивне сільське господарство рухалося

шляхом, який уже пройшли країни Заходу. А в розвинених країнах у цей час почався наступний етап "зеленої революції", під назвою "біотехнологічна революція", що передбачає широке застосування біотехнології, комп'ютерів, нових засобів захисту рослин, способів обробітку грунтів тощо. Інакше кажучи, поки країни, що розвиваються, механізують сільське господарство, розвинені країни світу здійснюють його біотехнологізацію.