Сторінка
1

Міжнародне врегулювання принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА)

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І

Проблема вибору права країни для регулювання зовнішньоекономічних контрактів 4

1.1 Права контрагентів у площині Закону України “Про ЗЕД” .4

1.2 Цивільний Кодекс України – можливе рішення проблеми вибору норм права для їх застосування у зовнішньоекономічних контрактах 6

РОЗДІЛ ІІ

Принципи УНІДРУА, як збірник уніфікованих норм законодавства у галузі договірних відносин .8

2.1 Загальний огляд Принципів УНІДРУА .8

2.2 Застосування Принципів УНІДРУА, як шлях досягнення згоди по контракту .9

ВИСНОВОК .11

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ .12

ВСТУП

При укладанні та виконанні зовнішньоторговельних угод постає питання щодо вибору права конкретної країни, яке має бути застосованим для регламентації цих правовідносин. За загальним правилом зазначене питання вирішується у контексті взаємо домовленості сторін, а у разі відсутності права країни, що підлягає застосуванню або відсутності згоди, - у судовому (арбітражному) порядку шляхом застосування відповідних колізійних норм, які вирішують питання щодо врегулювання правовідносин із іноземним контрагентом.

РОЗДІЛ І

Проблема вибору права країни для регулювання зовнішньоекономічних контрактів

1.2 Права контрагентів у площині Закону України “Про ЗЕД”

Частиною восьмою статті 6 Закону УРСР від 16.04.91 № 959-ХІІ “Про зовнішньоекономічну діяльність” [1] закріплено, що права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладення , якщо сторони не погодили інше. Проте місце укладення угоди визначається законами України.

А частиною дев'ятою статті 6 цього Закону встановлено, що права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.

У зовнішньоторговельній угоді сторони також можуть зазначити, що до відносин контрагентів має застосовуватись право однієї із сторін контракту, або право іншої (третьої0 країни. Нормами міжнародного приватного права, тобто нормами національного права переважної більшості розвинених країн закріплюється, що сторонам дозволяється вибирати і застосовувати право за спільною домовленістю. Але законодавством деяких країн все ж встановлюються певні обмеження щодо такого вибору.

Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) розроблено так званий Правовий посібник (порадник) ЮНСІТРАЛ із зовнішньоторговельних угод, що має рекомендаційний характер, у якому, зокрема, наводяться положення щодо вибору права при укладанні зустрічних торговельних угод у міжнародній зовнішній торгівлі. Зазвичай, рекомендується вибирати право будь-якої конкретної країни та радиться при цьому звертати увагу на наступні фактори: обізнаність (можливість обізнаності) та доступність контрагентів до відповідної національної правової системи; потенціал цієї національної правової системи щодо врегулювання визначеного кола правових відносин, які випливають із зобов'язань; співвідношення імперативних та диспозитивних норм у регламентації даних зобов'язальних правовідносин; динамічність (консерватизм) обраної правової системи тощо.

Разом з тим слід зазначити, що як передбачено частиною десятою-п'ятнадцятою статті 6 закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” відповідно, за відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних контрактів, застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є: продавцем – у договорі купівлі-продажу; наймодавцем – у договорі майнового найму; ліцензіаром – у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав; охоронцем – у договорі зберігання; комітентом - у договорі комісії; довірителем – у договорі доручення; перевізником – у договорі перевезення; експедитором – у договорі транспортно-експедиторського обслуговування; страхувальником – у договорі страхування; кредитором – у договорі кредитування; дарувальником – у договору дарування; поручителем – у договорі поруки; заставником – у договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію та кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором результати, якщо сторони не погодили інше.

До зовнішньоекономічного контракту про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.

До зовнішньоекономічного договору, укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

До прав і обов'язків, за зовнішньоекономічними контрактами, не зазначеними у цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого контракту, що має вирішальне значення для його змісту.

При прийманні виконання за зовнішньоекономічним договором береться до уваги право місця проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше.

1.2 Цивільний Кодекс України – можливе рішення проблеми вибору норм права для їх застосування у зовнішньоекономічних контрактах

Питанню вибору права країни, що застосовується до договору, присвячені положення параграфу 1 “Договірні зобов'язання” глави 111 “Колізійні норми зобов'язального права” нового Цивільного кодексу України. Так, по-перше, статтею 1586 Кодексу визначено, що сторони договору можуть вибрати право країни, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законом. По-друге, статтею 1587 цього Кодексу розширено коло договорів, які регулюються із застосуванням права одного із учасників за відсутності їх (його) погодження відносно вибору права. За відсутності погодження сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право країни, в якій має звичайне місце діяльності сторона, яка є: одержувач ренти – за договором ренти; відчужувачем – за договором довічного утримання; позикодавцем – за договором позички (безоплатного користування майном); підрядником – за договором підряду; довічним управителем – за договором довірчого управління майном; банком – за договором про банківській рахунок; фактором – за договором факторингу; правоволодарем – за договором франчайзингу; виконавцем – за договором про надання послуг.