Сторінка
1

Форми фінансової санації

Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ре­сурсів для:

1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.

2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичко­вого капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансо­вих засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випад­ках, через одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на під­приємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

• зменшення номінального капіталу підприємства;

• конверсія власності в борг;

• конверсія боргу у власність;

• пролонгація строків сплати заборгованості;

• добровільне зменшення заборгованості;

• самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може наби­рати таких форм:

• альтернативна санація;

• зменшення номінального капіталу з наступним його збіль­шенням (двоступінчаста санація);

• безповоротна фінансова допомога власників;

• безповоротна фінансова допомога персоналу;

• емісія облігацій конверсійного займу;

• залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють ав­тономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його вла­сників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виді­ляють окремий вид санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих ме­тодів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові піль­ги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року ві­дображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збит­ків. Щодо цього у науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття «чистої санації». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків.

Внутрішні джерела фінансової санації

У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, за­криття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окре­мих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективно­го маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продук­ції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрі­шні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує зале­жність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фі­нансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофі­нансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх ре­зервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супрово­джуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів під­приємства та їх реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихова­них резервів здійснюється:

• через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних за­собів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та ре­алізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нема­теріальні активи, наднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

• в результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничо­го циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний з реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшу­ється стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»);

б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отри­манням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміні­стративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг да­ного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отримати знач­ну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних фондів;

в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-техніч­ного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою вико­ристовуються у виробничому процесі;

д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів си­ровини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підроз­ділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отрима­ти інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;