Сторінка
1
ПЛАН
Вступ
1. Загальні принципи організації та управління виробничо-збутовою діяльністю промислових фірм
2. Організація експортних операцій
3. Організація імпортних операцій
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
В умовах встановлення ринкових відносин в Україні значно розширилося коло суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності – фізичних і юридичних осіб усіх форм власності, - що здійснюють експортно-імпортні операції з купівлі-продажу товарів.
Українське законодавство досить докладно регламентує порядок діяльності суб’єктів господарсько-правових відносин у галузі експорту та імпорту з урахуванням норм міжнародно-правових документів та положень міжнародних угод. У числі законодавчих актів, що визначають загальні засади здійснення експортно-імпортних операцій, перш за все слід назвати Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року. № 959-ХІІ (з наступними змінами).
Імпорт (імпорт товарів) – купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.
Експорт (експорт товарів) – продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземними суб’єктами господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на території України.
1. Загальні принципи організації та управління
виробничо-збутовою діяльністю промислових фірм
Промислові фірми мають у своєму складі різні підрозділи, які можна розділити на три групи:
1) виробничі відділи, що займаються питаннями, пов’язаними з випуском продукції;
2) функціональні відділи, куди входять відділи збуту, вивчення ринків, реклами, постачання, транспорту, страхувааня, юридичний, економічний і планування;
3) адміністративні відділи: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, відділ відносин із службовцями й урядом.
Організаційна структура фірми і принципи управління визначаються низкою чинників – розмірами виробництва, виробничим профілем, технологією виробництва, сферою діяльності, масштабами закордонної діяльності й ін.
Розрізняють дві головні форми управління промисловими фірмами: централізована і децентралізована. Централізована передбачає управління господарською діяльністю підприємств з одного центру, жорстку регламентацію і координацію їх діяльністі, повну відсутність господарської самостійності. Децентралізована форма управління передбачає створення усередині фірми виробничих відділень, що користуються повною господарською самостійністю. До структури управління децентралізованої фірми входять: центральний апарат; виробничі відділення; центральні служби, контрольна і фінансова служби.
Центральний апарат. Вищою керівною ланкою фірми є загальні збори акціонерів. Практично фірмою керує наглядова рада і правління. Наглядова рада обирається на загальних зборах акціонерів. Очолює раду голова. Кількість членів визначається Статутом. Члени правління одержують високу зарплату або гарантовану у вигляді відрахування від прибутку. Сьогодні президент фірми рідко сам керує фірмою, звичайно управління здійснюється колективно з участю різних комітетів, які створюються при наглядовій раді і формуються з її членів.
Виробничі відділення. Сучасна велика компанія складається зі значної кількості виробничих відділень. Їх очолюють управляючі. Виробничі відділення об’єднюють дочірні компанії, що входять до фірми і здійснюють свою діяльність через відповідні функціональні відділи. Розрахунки здійснюють на основі трансфертних цін через бухгалтерію, грошових платежів немає. Управляючі самі встановлюють норму прибутку для всього відділення. Вони самостійно ведуть облік, підбір кадрів.
Центральні служби децентралізованої фірми представлені науково-дослідними і конструкторськими відділами, лабораторіями обчислювальних машин, статистичними відділами, відділами будівництва, транспорту, збуту, постачання, маркетингу, реклами, юридичного відділу і віділлу планування.
Контрольна та фінансова служба складається з контролера, скарбника, головного ревізора і бухгалтера.
2. Організація експортних операцій
Якщо обсяг зовнішньоторговельних операцій у фірми незначний і основна частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат, призначений для роботи на внутрішньому ринку.
При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового опарату. Він, як правило складається з таких підрозділів: функціональні сектори; територіальні сектори; галузеві сектори.
Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом. Їм підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном.
Для реалізації продукції усіх своїх підприємств великі фірми нерідко створюють центральний офіс у вигляді юридичного самостійного акціонерного товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна діяльність повністю відокремлюється від виробничої.
Створення таких офісів зі збуту продукціцї вигідно великим підприємствам. Формальо фірма-мати не відповідає за діяльність цих офісів, що дає змогу проводити будь-які операції.
Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих фірм є складальні заводи.
У країнах, що розвиваються, монополістичні обєднання створюють змішані збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності, зменшуються податки, використовуються місцева збутова мережа.
Великі фірми створюють власний зовнішньоторговельний апарат за кордоном. До його завдань входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За кордоном експортер може організовувати оптові фірми зі збуту продукції. Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилають їх своїм фірмам, стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу. Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їхні функції розширюються, вони демонструють товари і реалізують їх за кордоном.
За кордоном створюються і фірми, що займаються не тільки оптовою, а й роздрібленою торгівлею. Організація роздрібленої торгівлі за кордоном характерна для фірм, що випускають автомобілі, телевізори, взуття, парфумерію й інші товари. Оптові фірми виконують свої функції через комівояжерів, що є безпосередніми представниками промислових фірм. Вони приймають замовлення, ознайомлюють покупців із товарами, інформують фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, одержуваних від покупців.
Завантажити реферат