Сторінка
3

Безробіття, як економічне явище, втрати від безробіття, безробіття у різних країнах

Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:

- застійне безробіття охоплює людей, які не хочуть, а з часом і не можуть працювати (бідні, бродяги, бомжі та ін.);

- економічне безробіття має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням частини товаровиробників у процесі кон­курентної боротьби;

- молодіжне безробіття характеризується непропор­ційно високою питомою вагою молоді (віком 16 - 24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функ­ціонального безробіття.

Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

1.2 Рівень безробіття

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Останнім часом повну зайнятість визначають як зай­нятість, за якої оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття — це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшу­ють ціни і заробітну плату знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня без­робіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західник економістів, циклічни­ми факторами. Меті визначення природного рівня без­робіття служить концепція потенційного ВНП, яка фак­тично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей об­робної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали — 4,3%, в сімдесяті — 6,6%, в першій половині вісімдесятих — близько 7%.

Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. Це призводить до розходжень у методах оцінки рівня природного безробіття.

Найбільш відомий і простий спосіб полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Використовуючи цей метод, економісти США обчислили середній рівень безробіття за 1948 – 1985 рр. Він склав 5,6 % і був дуже близький до оцінки рівня природного безробіття (5,3 %), зробленої багатьма макроекономістами цієї країни.

Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.

Безперечним є й те, що рівень природного безробіття може змінюватися у часі в зв’язку із демографічними зрушеннями, тривалим спадом виробництва і економічною політикою, яку проводить уряд країни. Зараз вважається, що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5 – 6 %. Це означає, що при використанні 94 – 95 % робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення. За цих умов фактичний ВНП дорівнює потенційному ВНП.

Рівень безробіття обчислюється за такою формулою:

РБ = ЧБ/ЧРС · 100,

де РБ – рівень безробіття у відсотках;

ЧБ – чисельність безробітних;

ЧРС – чисельність робочої сили.

Перехід на ринкові відносини із багатьох причин викликав в Україні різкий спад виробництва, що зумовило появу і зростання безробіття. На кінець 1998 р. кількість офіційно зареєстрованих безробітних досягла 1,9 млн. чоловік, що становить 7 % від загальної кількості працездатного населення. Рівень прихованого безробіття в середині 1998 р. складав 4,4 млн. чоловік, або біля 20 % від загального числа працюючих.

Рівень безробіття є важливим показником економічного стану країни, проте його не можна вважати єдиним і розглядати ізольовано від інших макроекономічних показників, що характеризують ефективність національної економіки.

За наявності надмірного безробіття в економіці виникають певні втрати, тобто істотні економічні збитки від безробіття. Вони виражаються у відставанні фактичного ВВП від його потенційного рівня.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВВП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВВП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВВП зменшує чисельність , безробітних на 1%.

З цього виходить, що визначення величини приросту ВВП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВВП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того більш швидкий приріст ВВП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів рос­ту збільшує кількість безробітних.