Сторінка
3

Прогнозування та макроекономічне планування в ринковій економіці

Вирішення фундаментальних проблем, які стоять перед Україною (благополуччя й культури нації, структурної перебудови, екології, використання найсучасніших технологій, підвищення якості продукції, виробництва та послуг) неможливе без науково обґрунтованих прогнозів.

1.3. План як інструмент державного регулювання. автоматизована система планових розрахунків

Суттєва різниця між планом і прогнозом полягає в тому, що план — це відображення та втілення уже прийнятого господарського рішення.

Планування — це проектування бажаного майбутнього та розробка ефективних шляхів його досягнення з урахуванням сьогоденних умов і можливостей. Плани мають відображати всі стадії процесу розширеного відтворення: виробництво суспільного продукту, його розподіл, оборот і кінцеве споживання. Плани повинні охоплювати як матеріальне виробництво, так і всю невиробничу сферу, соціально-культурне та побутове обслуговування — житлове господарство, охорону здоров'я, народну освіту, науку, культуру та ін.

На сучасному етапі здійснення радикальної економічної реформи, розвитку ринкових відносин завдання методології полягає в адаптації планування, яке сприяє формуванню економічних і соціальних пропорцій, структурних зрушень, що адекватно відображають соціально-економічну політику на конкретний період.

Планування — це "зброя" мудрих, передбачливих і кмітливих. Виходячи з цих міркувань, можна зробити висновок, що планування — це процес прийняття певних рішень як на близьку, так і на віддаленішу перспективу. Тому можна стверджувати, що не будь-яке прийняття рішень є планування.

Розглянемо деякі специфічні особливості планування:

1. Планування — це попереднє прийняття рішень.

2. Потреба в плануванні виникає тоді, коли необхідно одночасно прийняти безліч рішень, причому різних за своєю складністю та їх взаємозалежністю. Тому економісти стверджують, що планування — проблема комплексна. Комплексність випливає з того, що рішення можуть бути не тільки складними, а й значними. Прийняття цих рішень може бути одночасним або послідовним. Тому для їх здійснення необхідно залучати різні органи управління та виробничі колективи. Завдання планування не можна поділити на незалежні під-завдання, оскільки всі вони взаємопов'язані. Це означає, що рішення, прийняті на ранніх етапах процесу планування, повинні враховуватися при виборі варіантів рішень на подальших етапах, тобто планування потрібно проводити завчасно.

Американський економіст Рассел Акофф стверджує, що планування є не одноразовим актом, а процесом, який не має явно вираженого початку та кінця. Цей процес наближається до завершення, але ніколи не досягає його з двох причин. По-перше, існує можливість нескінченно переглядати раніше прийняті рішення, проте необхідно коли-небудь починати діяти, і це змушує рано чи пізно зупинитися на якомусь варіанті. По-друге, поки ведеться планування, змінюється й система, для якої воно здійснюється, і навколишнє середовище, а всі такі зміни повністю врахувати неможливо. Це комплекс причин, які вимагають постійного коригування й оновлення планів.

3. Процес планування пов'язаний, з одного боку, із запобіганням помилкових дій, а з другого — зі зменшенням числа невикористаних можливостей. Узагальнюючи все вищезазначене, можна дати визначення поняття "планування".

Планування — це процес завчасного прийняття й оцінки взаємопов'язаної сукупності рішень.

Планування як механізм прийняття рішень, а відповідно й управління, знайшло застосування в усіх сферах людської діяльності. Проте найбільше воно використовується в економіці.

Планування — це цілеспрямована діяльність із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому періоді та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Планування як наука й важлива сфера практичної діяльності ґрунтується на пізнанні та використанні об'єктивних економічних законів і є важливим засобом реалізації економічної політики, яка відображає інтереси народу й ураховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Планомірна організація суспільного виробництва — важлива функція держави, засіб забезпечення гармонійно збалансованого розвитку економіки, раціонального розміщення продуктивних сил, стійких темпів зростання виробництва та народного добробуту. Планування — це наукове передбачення майбутнього розвитку суспільства, його перебігу та результатів; розробка планів економічного й соціального розвитку країни, галузей, регіонів (економічних районів, областей, районів) і підприємницьких структур; взаємопов'язана система заходів, які забезпечують досягнення передбачуваних темпів і пропорцій за умови найбільш раціонального використання ресурсів. Планування передбачає розробку й обґрунтування планових показників, що характеризують розвиток економіки в майбутньому періоді; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, бюджетно-фінансовою системою; лімітів, що відображають об'єктивно існуючу обмеженість ресурсів, на які може розраховувати суспільство в планованому періоді.

Планування, незалежно від того, довгострокове воно чи короткострокове, носить науковий характер, базується на теорії суспільного відтворення й охоплює всі основні аспекти економічного та соціального розвитку суспільства, науку, культуру, охорону здоров'я, освіту та ін.

Сутність довгострокового планування розкривається при аналізі та виявленні перспективних змін у житті суспільства, у розвитку виробничих сил, науки й техніки. Таким чином, з допомогою науково-дослідницької діяльності розробляється основа довгострокового управління процесами відтворення.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Інші реферати на тему «Макроекономіка»: