Сторінка
2
Прогнози розробляються в цілому по Україні з виділенням народногосподарських комплексів, галузей і регіонів, а також за окремими суспільно значущими сферами економіки та кон'юнктури ринку.
Результати прогнозів економічного й соціального розвитку України та прогнози кон'юнктури ринку використовуються під час прийняття органами законодавчої й виконавчої влади конкретних рішень у галузі економічної політики та під час розробки індикативних планів і державних програм.
1.2. Суть, функції та значення прогнозування соціально-економічного розвитку
Головне призначення прогнозування як однієї зі специфічних форм планової діяльності полягає в аналізі та виявленні основних закономірностей і тенденцій розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і факторів цього розвитку, створенні наукової бази для розробки довгострокової економічної політики держави та прийняття рішень щодо її реалізації.
Економічне прогнозування слід розглядати як необхідний і важливий науково-аналітичний етап загального процесу планування. Разом з тим воно направлене не на розробку конкретних планових заходів, а на обґрунтування тенденцій розвитку соціально-економічних процесів, визначення проблем, які необхідно вирішити в майбутньому.
Об'єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах. Предметом економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду, що прогнозується.
Прогнозування — це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.
Державне прогнозування економічного соціального розвитку України та її регіонів являє собою наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї чи іншої стратегії розвитку.
Вихідні прогнози можуть розроблятися державними та недержавними організаціями; у процесі прогнозування для перевірки реалістичності припущень чи здійснюваності попередньо оголошених цілей можуть проводитися відповідні консультації з організаціями та підприємствами.
Економічне прогнозування — це спосіб наукового передбачення основних напрямів розвитку економічної системи або її окремих елементів. Найважливіші функції прогнозування — це з'ясування основних шляхів і перспектив еволюції економічної системи, можливих структурних змін у ній, пріоритетних напрямів соціально-економічного прогресу. Його основою є вивчення закономірностей розвитку форм власності, можливих змін у їх структурі.
Основними функціями прогнозування є науковий аналіз розвитку економіки та науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному ретроспективному періоді, оцінка об'єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного й соціального розвитку, накопичення наукового матеріалу й обґрунтування вибору певних рішень.
Прогнозування поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено. Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру змін, а в найпростішому випадку — твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати та можливість його практичного використання.
Для цілей планування використовується система прогнозів, зокрема демографічних, соціальних, економічних, прогнозів науково-технічного прогресу, природних ресурсів та ін.
В усіх економічних системах прогноз є необхідною складовою частиною процесу планування та розробки економічної політики. Він дає змогу окреслити контури й намітити результати економічного розвитку в плановому періоді на основі аналізу вихідних умов і очікуваних тенденцій господарського розвитку, а також намірів уряду в галузі економічної політики й зовнішньоекономічної діяльності. Більшість наукових методів планування, які застосовуються в індикативних планах країн ринкової економіки, пов'язані з розробкою прогнозів. Прогнози, з одного боку, є обґрунтуванням соціально-економічних рішень, а з другого — допоміжним засобом визначення планових показників довгострокового та середньострокового планування в процесі розробки проектів планів.
Прогноз — це зусилля, які докладаються з метою розрахувати майбутнє, і предмет цих зусиль, зміст наслідків, до яких вони призводять.
Прогноз може бути мікроекономічного рівня, тобто відображати процеси на рівні підприємства, або макроекономічного рівня, тобто передбачати сукупність явищ, що стосуються в даний проміжок часу всіх суб'єктів господарювання.
Робота над прогнозами, дослідженнями та концепціями, які дозволять потім сформувати плани, зводиться до розробки:
а) довгострокового прогнозу розвитку економіки країни (на 15— 20 років) та його техніко-економічного обґрунтування;
б) довгострокової перспективи фундаментальних досліджень та головних шляхів їх забезпечення, розвитку науки й техніки.
Прогнозування на довго- та середньострокову перспективу вимагає зосередження уваги на формуванні пропозиції як важливої складової розвитку економіки, її матеріальної та нематеріальної сфер відповідно до попиту.
Завантажити реферат