Сторінка
1

Організація прогнозування та планування

Зміст

1. Функції та повноваження державних органів у прогнозуванні та плануванні

2. Планові органи. Порядок формування прогнозів та планів

3. Планування фінансів і розробка Державного та місцевих бюджетів. Прогнози кон'юнктури ринку

Список використаної літератури

Функції та повноваження державних органів у прогнозуванні та плануванні

Державне регулювання економіки — це система заходів, спрямованих на забезпечення нормального процесу суспільного відтворення, сприятливих умов для функціонування економіки. Держава ніколи не була пасивним спостерігачем розвитку економіки. Вона завжди втручалась у господарське життя. Проте масштаби й форми такого втручання були різними. Державне регулювання економіки постійно вдосконалюється й розвивається. Його основними формами є кредитно-грошова, бюджетно-фінансова, структурна та промислова політика, прогнозування, планування та політика доходів.

Таким чином, прогнозування та планування є складовою частиною державного регулювання економіки й передусім спрямовується на досягнення її пропорційності та збалансованості за допомогою методів прямого та непрямого регулювання.

Пряме регулювання, яке існувало донедавна, ґрунтувалося на використанні адміністративних заходів і юридичних норм, виступало у вигляді директивних планів, наказів, заборон, фондування тощо.

Прогнозування та планування — це форми державного впливу на народне господарство з метою забезпечення його збалансованого та прискореного розвитку, один з дійових інструментів державного регулювання економіки.

Система державного регулювання соціальноорієнтованої ринкової економіки в Україні лише формується, і на перехідному етапі до ринку вона стає значно важливішою, ніж в умовах раніше сформованої соціалістичної системи. Державне планування в колишньому СРСР було започатковане в 1920 році планом електрифікації Росії (рос.— ГОЭЛРО). Перший п'ятирічний план був складений на 1928—1933 роки. У розвинених країнах Заходу державне планування почало практикуватися після другої світової війни (спочатку у Франції, яка розробила перший п'ятирічний план на 1947 —1953 pp. — план Мон-не). Найбільше поширення планування отримало в 60-х роках, коли за Францією, Голландією та Японією його запровадили Великобританія, ФРН, Італія та ряд інших розвинених країн. Сьогодні воно в тій чи іншій формі практикується більшістю країн світу, але при цьому використовуються непрямі методи регулювання, тобто застосування економічних важелів впливу на господарські суб'єкти — ставок податків, мита, державних контрактів тощо.

Планові органи. порядок формування прогнозів та планів

Уся багаторівнева система планування отримала загальну назву "планові органи". У країнах з ринковою економікою та індикативним плануванням у більшості конкретних випадків є особливі планові органи. Наприклад, у Франції — Генеральний комісаріат планування, у Нідерландах — Центральне планове бюро, в інших країнах ці завдання доручені міністерствам економіки або міністерствам фінансів.

Планові органи у вузькому розумінні цього слова відповідають по суті за розробку плану й частково або повністю — також за розробку прогнозів. Вони функціонують тільки як центральні установи без підвідомчого апарату й не мають статусу виконавчої влади. Під час розробки прогнозів і планів ці органи співробітничають з науково-дослідними інститутами та консультативними радами (комісіями). У ряді країн це спеціальні органи, які діють на всіх рівнях, система управління економікою, яка займається розробкою планів і контролем їх виконання. У цих країнах планові органи становлять єдину, побудовану за ієрархічним, функціональним, галузевим чи територіальним принципом систему.

Вищими плановими органами, підпорядкованими Кабінетам Міністрів, є державні планові комісії (у ряді країн — планові комітети, планові управління). Часто планові органи виконують також функції управління щодо нижчих за рівнем ланок — наприклад, у складанні однопродуктових балансів. Державні планові комітети відповідають за підготовку методологічних документів з планування, а також за розробку коротко-, середньо- та довгострокових народногосподарських планів. Крім того, вони підтримують контакти з плановими органами інших країн і проводять переговори на двосторонній або багатосторонній основі з питань координації планів.

Попри наявність планових органів економічну політику та стратегію розробляють і здійснюють усі державні або діючі за дорученням держави інститути, приймаючи рішення з цих питань, які регулюють або безпосередньо визначають економічну політику. У країнах ринкової економіки, як і в Україні, такими інститутами є Верховна Рада України (законодавча влада), Кабінет Міністрів України й підпорядковані йому органи управління (виконавча влада), Національний банк України (центральний емісійний банк), органи судочинства, самокеровані економічні організації (Торгово-промислова палата України, Українська спілка промисловців та підприємців, сільськогосподарські палати, ремісничі гільдії), організації, що діють на ринку робочої сили (професійні та роботодавчі спілки), а також породжені зростаючою економічною інтеграцією наднаціональні установи (наприклад, Європейське співтовариство (ЄС), Міжпарламентська асамблея СНД). Крім того, на процеси прийняття рішень з економічної політики впливають партії, асоціації, організації й державні установи, які виконують функції інформації та експертизи за дорученням держави, — інститути економічних досліджень: Інститут економіки (IE) HAH України, Рада по вивченню продуктивних сил України (РВПС) НАН України, Науково-дослідний економічний інститут (НДЕІ) Міністерства економіки України, Науково-дослідний інститут фінансів (НДІФ) Міністерства фінансів України та багато інших, ради експертів, комісії з нагляду над монополістичною практикою (Антимонопольний комітет України).

В Україні центром і виконавчим органом з питань розробки та здійснення економічної політики є Міністерство економіки. Основні його функції — методологічне й організаційне забезпечення економічної політики держави, викладеної в законах України, а також в інших нормативних актах законодавчих і виконавчих органів влади.

Міністерство економіки України разом з іншими міністерствами й відомствами, науково-дослідними організаціями (НДЕІ, НДІФ, IE, РВПС та ін.) у концентрованому вигляді формують не тільки відповідні розділи економічної політики, а й стратегію і тактику її