Сторінка
2

Твори Івана Франка для дітей

Використовуючи мандрівні сюжети, письменник вво­дить у свої казки колоритні українські побутові деталі, окремі сцени, що відтворюють тогочасну галицьку дійсність.

Про роботу над казками Іван Франко писав: «Кожну казку я перероблював основно, прибиваючи її до смаку, розуміння й окружения наших дітей і нашого народу, бажаючи й оці чужоземні зробити так само нашими, як ті, що їх оповідає довгими зимовими вечорами наша сільська бабуня дітям у запічку».

У передмові до другого видання казки «Абу-Каси-мові капці» Іван Франко розкриває джерело її сюже­ту — казку із старовинної збірки арабських казок в німецькому перекладі, яку він колись придбав у анти­кварній книгарні. З гумором розповідає поет про приго­ди старого скупаря багдадського купця Абу-Касима, який ніяк не може позбутися своїх старих, драних капців. Але зміст казки не обмежується лише висмію­ванням скнарості як негативної риси людського харак­теру. Іван Франко на казковому матеріалі викриває деспотизм, підкупність державних чиновників, показує безправ'я окремої людини. Втративши майно, Абу-Касим відмовляється від думок про збагачення, розкаюється у своїй скнарості і стає богомільним жебра­ком.

Як зазначала дочка письменника, Ганна Іванівна, Іван Франко знав безліч народних казок, байок, пісень про тварин і залюбки оповідав їх своїм дітям. Звірів представляв він як мислячих істот, що живуть майже людським життям. «Ці всі прекрасні казки і оповідан­ня читали ми пізніше вже як друковані твори — «Коли ще звірі говорили», «Лис Микита» і інші казки, що бу­ли нашою першою духовною поживою»,— згадувала пізніше дочка письменника.

Велика група казок про тварин об'єднана Іваном Франком спільним заголовком «Коли ще звірі говори­ли». В основі сюжету цих творів лежать мотиви відо­мих казок народів світу — українських, російських, німецьких, грецьких, індійських, сербських. Герої цих творів — хитра Лисичка, хижий Вовк, мудрий їжак, дурний Осел та інші — є носіями певних людських яко­стей, а самі казки під личиною вигадки криють звичай­но велику життєву правду. Адже говорячи про звірів,— каже Іван Франко,— казка «одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: — Та чого ви, братчики, смієтеся? Адже се не про бідних баранів, вовків та ослів мова, а про вас самих з вашою глупо-тою, з вашим лінивством, з вашою захланністю, з усіма вашими звірячими примхами та забавами. Адже ж я навмисне даю їм ваші рухи, ваші думки, ваші слова, щоб ви якнайкраще зрозуміли — не їх, а себе самих!»

У казках Івана Франка про тварин викривається дер­жавний лад «звірячого царства», в якому панують сильні й хижі Леви, Вовки, Ведмеді, що живуть за ра­хунок працьовитих Ослів, покірних Баранів, несміли­вих Зайців. Проте представники панівної верхівки ви­являються примітивнішими, дурнішими від тих, за ра­хунок яких існують. Цар звірів Лев поступається розу­мом вигадливому Ослу («Осел і Лев»), який перемагає і хижого владолюбного Вовка («Вовк війтом»); звірячого ворога, лютого пана Ведмедя перемагає малий, але ро­зумний Заєць. Як і в народних казках добрий, чесний, сміливий бере гору над лихим, підступним, боягузом. Малі пташки Королики не дозволили Ведмедеві обра­жати їхню гідність, примусили його просити пробачен­ня («Королик і Ведмідь»), їжак-неборак покарав хитру Лисичку за її віроломство («Три міхи хитрощів»), а добродушний Журавель провчив хитромудру куму Ли­сичку її ж методом («Лисичка і Журавель»).

Широкої популярності набула поема-казка Івана Франка «Лис Микита». У ній також використаний відо­мий у світовій літературі мандрівний сюжет про хитро­го лиса та його пригоди. У цьому творі письменник вис­міює вади людського суспільства. «И у нас, між хреще­ними людьми, не одно таке діється, про яке тут у казці розказано»,— наголошує він у передмові.

У звірячому царстві, як і між людьми, часто панує неправда, здирство, хабарництво, багатий і сильний гнітить бідного й слабкого. В образах Лева, Ведмедя, Вовка, Лиса, Борсука уособлені панівні класи тогочас­ної Галичини — цісар, царедворці, міністри, поміщики. Найхитріший і найспритніший між ними Лис Микита, який не зупиняється ні перед якими злочинами — зра­дою, шахрайством, вбивством,— аби забезпечити собі багате, сите життя. Цар звірів Лев робить його своїм найближчим помічником, дає йому необмежену владу, бо й сам «грабує чисто, а не хоче особисто, шле Вед­медів і Вовків». Дрібним мешканцям звірячого царст­ва — зайцям, птахам — немає життя, вони безправні, їх безкарно нищать, пожирають всевладні хижаки.

У поемі-казці Іван Франко широко використав українську народну творчість — казки, байки, пісні про звірів. У ній знаходимо також ряд картин, що відтворюють народний побут, звичаї. «Я бажав не пе­рекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національ­ну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений ри­сунок накладав наші українські кольори»,— писав Іван Франко в передмові до «Лиса Микити».

Цим же методом скористався Іван Франко, створюю­чи казку «Ріпка». Стара народна казка переказана ним по-новому, ритмізованою мовою, насичена елементами українського народного побуту. Казка вчить жити, пра­цювати гуртом, дружно.