Сторінка
2
АДВОКАТСЬКА ПРАКТИКА, ПЕРШІ КНИЖКИ, НА СЛУЖБІ НАРОДУ .
Власне на тому творі „Спомини з-перед десяти літ” й зав’язалася дружба з Каменярем, який заохочував починаючого літератора та практикуючого самбірського адвоката писати далі. Після чотирьох літ „конципієнтури” (діловодства) Чайковський відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. Натхненний схвальними відгуками про здобутки на літературній ниві він, одна за другою видає нарис „Вуйко”, оповідання „Образа гонору”, та родинно-побутову драму „Олюнька” ”(1895), „Бразилійський гаразд”, „В чужім гнізді”(1896), „Рекрут”(1897). Весь цей творчий доробок був написаний у цьому давньому подільському місті, де його знали, ще як „хлопського адвоката”, бо обороняв селян від „лихварських п’явок”. Тут знову проявилися організаційні якості при створенні „Січей”, набуті, мабуть на війні. Можливо, під час тих парубоцьких спортивних виправ Чайковському бачилася козацька вольниця? Як би то не було, але саме йому довірили булаву кошового отамана, з повноваженнями в межах цілого повіту. Ніхто інший так активно, як Андрій Чайковський, не популяризує серед москвофілів ідеї народовецького просвітянського руху, доказуючи власним прикладом, що рідною мовою треба вести справи в судах та установах. Разом з західноукраїнським композитором, Остапом Нижанківським, який доводився йому кумом, засновують хор „Боян”. За ініціативи письменника стало до ладу протиалкогольне товариство „Відродження”, а в Чернівцях виходить благодійна збірка „Алкогольні образки”. Так громадська діяльність цого енергійного чоловіка набирає все більше обертів й стає загальнокраєвою. Він засновує, і стає на чолі першого в Галичині „Товариства українських журналістів і письменників”, співпрацює з „Руським педагогічним товариством”, аматорами „Руської бесіди”, приймає участь в гуртку кооперативи „Народний Дім”, співініціює відкриття „Руської бурси”—гуртожитку для малозабезпечених учнів. Його ім’я фігурує серед співзасновників ощадно-позичкового т-ва „Надія”, А це вже була неабияка праця для культурного і соціального розвою свого народу. Проте, як сам невдовзі напише: „ .в „політику” я не бавився ніколи .”. Хоча в його домі відбувалися далеко не аполітичні, таємні сходини студенства, зокрема збори „Молодої України”, в яких приймали участь сини письменника Микола та Богдан. В запальних дебатах гартували дух майбутній історик Антін Лотоцький, та його брат Володимир . Не рідко юначий максималізм передавався й самому господареві дому, і тоді він ставав трибуном, до слів якого охоче прислухалися. Так, зважаючи на великий письменницький та громадський авторитет А. Чайковського, в жандармерії не насмілювалися кинути йому виклик.
АРЕШТ
Звісно, навіть у мирний час не все гарад творилося зі свободою людини на окупованих теренах т. зв. Малопольщі, але інші порядки настали в період Першої світової війни, яку принесли на своїх багнетах царські вояки. Йдеться про переслідування й повальні арешти під час окупації російськими військами рідного міста Андрія Чайковського Самбора, як і Східної Галичини в цілому. Там, за доносом єдиновірних співмешканців, які з ідеологічних міркувань симпатизували завойовникам, на заповзятливому українофілові замкнули наручники та й припровадили до сумновідомої львівської в’язниці „Бригідки”. Як заложника його перетримали трохи більше двох тижнів, і не знайшовши компромату, випустили під протекцію д-ра Володимира Дудикевича.
КОМІСАР ЗУНР
Спалах надії на власну державність, ознаменував рік 1918-й, коли 1 листопада етнічні мешканці Західної України перебрали владу в свої руки. На той час Андрій Чайковський був уже шістдесятилітнім чоловіком, батьком великої родини, з багатим досвідом, чітко сформованою політичною орієнтацією, яку відкрито декларував своїми творами. Оспівуючи героїку минулого свого народу—плекав нових гетьманів. Ще до того, як його мали офіційно обрати на керівництво самбірським повітом, люди вже цілком довіряли йому. Довкола нього гуртуються всі верстви населення. І тут він принципово працює на засадах гуманності та справедливості. Староста піклується не лише своїми, але інородцями, часом й ворогами.
Та основна біда закрадалася в близкості фронту, провокаціях, та найголовніше фаховій некомпетентності владних горе-патріотів. Крах великого зриву ставав чимраз очевиднішим. До чого те привело знаємо, але й помилки старі повторюємо. Відголоском подій тієї доби є просякнуті його болем, істинно „Чорні рядки”, де на тлі страшної зневіри лідерів, постає свята жертовність простих стрільців.
ДРУГИЙ ЕТАП ТВОРЧОСТИ
Для того, аби заповнити прогалини у висвітленні національної історії А.Чайковський поринув у романтичні перипетії козацької тематики. З того кращого доробку можна назвати повісті: „За сестрою”(1907), „Віддячився”(1913), „На уходах”(1921), „Олексій Корнієнко”(у трьох частинах 1926-29), „Полковник Михайло Кричевський”(1935), „Перед зривом”(1937) . Та найвиразнішим за сюжетним розвитком пронизане епічне полотно—роман „Сагайдачний”, та доля його виявилася доволі незахищеною перед тодішніми політичними реаліями. Частина рукопису безслідно зникла в перебігу подій Першої світової війни, і тільки після її закінчення авторові вдалося видати перші розділи під назвою „Побратими” (в-во Осипа Кузьми „Ока”, 1927 р.). Наступні частини „До слави”, побачили світ 1929 та 1932 роках в Тернополі й Коломиї., за сприяння Василя Стефаника, й Антона Крушельницького, як редактора. Але й надалі смуга перешкод супроводжувала письменника. Ось, як подається про той період у 12 числі коломийського журналу „Жіноча доля”, за 15 червня 1929-го: „У вівторок 28 травня відбулася перед трибуналом суду окружного, як трибуналом, в Тернополі устна розправа в справі конфіскати історичної повісті з часів гетьмана Сагайдачного „До слави”, яку заняло дня 3 січня ц.р. тернопільське староство, а опісля прокуратура при окружнім суді в Тернополі”. І тільки 1933-го завершення тринадцятилітньої праці побачило світ у Коломиї. Це була історична розвідка „Запорожжя”.
Завантажити реферат