Сторінка
3
Зміст «Енеїди» запозичений з Верґілія: це історія мандрівок троянців, які після загибелі Трої втекли з одним з молодших членів царської родини Енеєм та після різних блукань знайшли нову батьківщину в Італії, де, перемігши тубільського царка Латина, поклали початок пізнішій римській державі; цю леґенду Верґілій розвиває з певною політичною тенденцією, зв’язуючи Рим з старшою історією, навіть з Олімпом (Еней — син Венери) та підкреслюючи всесвітньоісторичну місію Риму. Така тенденція твору не мала для травестійної поеми ніякого значення: «Енеїда» була вибрана як твір загально відомий. Сюжет травестованих «Енеїд» для читачів цікавості не мав, бо весь хід подій був читачеві наперед відомий. Нецікаві були для авторів та читачів травестованих Енеїд і окремі історичні, археологічні та ідеологічні мотиви. Те, що в змісті було нове та привертало увагу читачів, являло собою варіації окремих сцен та епізодів поеми. Традиція травестії полягає в тому, що певне історичне та національне забарвлення твору автори травестій замінюють іншим: Котляревський робить з троянців — та, власне, і з представників інших народів, — українських козаків, а з другої сфери, що її оспівувала стара поема, з грецькоримських богів — українських дрібних панів. Всі подробиці переведено в площину повсякденного українського життя: Прометей «на люльку . огонь украв», «богині в гніві — так же баби», «Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак», Венера — «мов сотника якогось пані» і т. д. Вся психологія дійових осіб, розгортання окремих епізодів, мотивування вчинків дійових осіб — все «травестоване». Але і ця зміна не могла б зробити поеми цікавою ані для сучасників, ані, тим більше, для наступних поколінь. Через те, що Котляревський не звертає великої уваги на характеристику окремих осіб — вони зовсім не індивідуальні, та характер їх часто змінюється до невпізнання протягом усієї поеми. Захоплювало та захоплює читача в поемі інше: мова та «аксесуари»: побутові, історичні, українські подробиці та деякі формальні деталі стилю. На них і треба звернути увагу.
В першу чергу цікава мова: Котляревський зумів ужити в своєму творі надзвичайно барвисту, багату та гнучку мову.
Мова дуже різноманітна. Котляревський кохається в синонімах, вживаючи всюди для кожного й найзвичайнішого поняття по можності щоразу інше слово. Його словник невичерпний. Ось, наприклад, кілька назв, що він їх уживає для алкогольних напоїв, які п’ють і троянці, і латиняни, і боги: горілка, брага, горілочка, сивуха, слив’янка, мед, пиво, горілка проста і калганка, варенуха, варена, з імбером пінна горілка, мокруха, пінненька, гарячий, пивце, сивушна, ренське з курдимоном та пиво чорнеє і лимоном, сикізка, деренівка і кримська вкусная дулівка, що там айвівкою зовуть, охтирський мед, пальонка, з стрючком горілка, ганусна, підпінок, чикилдиха і т. д.
«Або горілочку пили —
не тютюнкову і не пінну,
не третьопробну перегінну,
настояную на бодян,
під челюстями запікану,
і з ганусом, і до калгану,
в ній був і перець, і шапран.
Або ось вирази для руху людей, замість звичайних «пішов», «поїхав», «побіг»: ввійшли, вперлися, ганяли, дав драла, ну він драла, дунув во всі лопатки, дмухнім, дав відтіль дропака, доносився, ішов, ліз, рачки ліз, мандрувать, метнувсь, махнула, мчить, несеться, п’ятами накивав, наступала, почухрав, попхався, приплентавсь, підтюпцем ішла, помчалися, помчали, причвалав, побігла, припхались, покотила, стежку протоптала, поплелися, пустилась, поскакав, полізли, пруться, спішить, слонявся, сунувсь, совавсь, тинявсь, дав тягу, чкурнула, чимчикував, шмигнеш, шлялись, швендають і т. д. В обох випадках це лише вибірки прикладів. Котляревський накупчує синоніми або споріднені за сенсом слова. Ось як фурія в пеклі катує грішників:
«Робила грішним добру шану,
ремнями драла, мов биків,
кусала, гризла, бичувала,
кришила, шкварила, щипала,
топтала, дряпала, пекла,
порола, корчила, пилила,
вертіла, рвала, шпигувала,
і кров із тіла їх пила».
Поруч із «звичайними» словами, знаходимо в Котляревського і «ономатопоетичні», утворені на зразок тих звуків, які слова ці мають означати: хараморкали, цвенькати, цмок, замекекав, шокала, мурмотало і т. д. Зокрема, кохається Котляревський у рідкісних словах, до деяких він навіть давав пояснення, — такі слова, як: дзиндзиверзух, пудофет, фільтіфікетних, баскаличитись, тимфи дати, ричка, фурцювати, софорон, жеретія, халяндра, шугалія, ярмис, придзигльованка (інші приклади читач сам може знайти на цих, присвячених «Енеїді», сторінках) знайдемо майже в кожній строфі. Але сам Котляревський нові слова утворює рідко, з «неологізмів» можна відмітити лише кілька, як от: дружелюбивий, обезглуздив, лицаркуватий, героїти, коральний, баєвий (= байковий), чортопхайка та кілька інших (почасти сумнівно, чи це неологізми).
Котляревський ніби хоче подати в своїй поемі повний лексикон української мови свого часу. Немає сумніву, що він, уживаючи всі ці слова, не думав про якусь норму української мови: бо є серед них численні місцеві слова (діалектизми) та ще численніші слова з мови певних груп: п’яниць, чумаків, міщан, семінаристів і т. д. — «жарґонові» слова.
З літератури українського класицизму починається українське літературне відродження, а певною обмеженою мірою і пробудження національне. В кожному разі автори цієї доби вперше почали послідовно вживати народну мову, — не завше навіть у творах поважних ґатунків та з серйозною метою. Почасти це була забавка, почасти наслідування чужих літератур, де в такій самій (травестійній, ґротесковій, бурлескній) функції вживано діалекти та мови, які ще не мали своєї літератури, напр. італійські діалекти та провансальська мова. Бо політично та культурно час класицизму був часом найбільшого національного занепаду України. Денаціоналізація ще не була широка, але охопила якраз кола, що на ті часи мусили бути провідниками в культурному житті: шляхту та вищі сфери духовенства. Українська нація стала «неповною». Так само неповна була й література. На чолі розроблених у ній ґатунків стояла героїчно-комічна поема, комічна опера, травестована ода. Поважними ґатунками були лише оповідання та байка. До високого жанру, типового для класицизму, належать, власне, лише переспіви псалмів Гулака-Артемовського (але уся діяльність його «запізнена» та проходила вже за часів, коли усюди починала панувати ідеологія романтики). Навіть сатири, цього поважного ґатунку, до якого легко було перейти від травестій, не було! Бракувало добрих спроб серйозної оди, епосу, трагедії! Задовольняти всі духовні інтереси такою «неповною» літературою не було можливим: література цього типу приречена бути лише доповненням до інших літератур.
Завантажити реферат